Господиня подала несподіваному гостеві яблучний пиріг і каже:

— На жаль, у нас кінчився сир. Нічого подати до пирога...

Це чує її маленький синок і тихцем виходить з кімнати. За хвилину повертається і кладе на тарілку гостеві кавалок сиру.

Усміхнувшись, гість пробує сир і каже:

— Спасибі, дитино. Ти, мабуть, бачиш краще од матері. Де ти це знайшов?

— У пастці на щурів, сер,— відповів хлопчик.

До насупленого рибалки, що ось уже шість годин поспіль намагається бодай щось упіймати, підходить дама з хлопчиком.

— Ой дядю, спіймайте мені рибку! — закричав хлопчик.

Звертаючись до рибалки, дама суворим тоном:

— Не ловіть йому жодної рибки, поки він не скаже "будь ласка"!

— Джонні, в тебе мокрий чуб. Ти знову без дозволу купався.

— Я впав, мамо.

— Не мели дурниць — одяг на тобі сухий.

— Я знав, мамо, ти розсердишся, якщо я його намочу. І перед тим як падати, роздягся.

Мати поралась на кухні, коли вбігає малий Ерік.

— Мамо, я щойно побився об заклад із сусідським Джеком.

— От шибеник,— каже мати.— Навіщо це ти зробив?

Ерік пересмикнув плечима:

— Я заклав свого картуза проти його дзиґи,

що ти найкраща мати на все село і що ти даси мені два центи на цукерки.

— А дзуськи! — каже мати з серцем.

— Але ж, мамо,— каже хитрий хлопчина,— ти ж не хочеш, щоб я програв свого картуза?

Хлопець. Послухай, тату, портрет королеви Вікторії ще й досі є на шестипенсовику?

Батько. Звісно, є, дурнику. Чому ти питаєш?

Син. Та знаєш, тату, вже минуло бозна-скільки часу, відколи я бачив таку монету.

Боббі повернувся з іменин. Знаючи синову слабкість, мати зазирнула йому в очі й запитала:

— Маю надію, що ти не канючив зайвий шматок торту?

— Ні,— заспокоїв її маленький ласун.— Я лише попросив у місіс Сміт рецепт, аби ти змогла спекти мені такого ж, і вона сама дала мені ще два шматки.

Нік їде з батьком до бабусі. Щоразу, коли він висовує у вікно вагона голову, батько сердиться і каже:

— Не висовуй голову, не можна.

Коли Нік вихилився в котрий раз у вікно, батько крадькома зняв з голови його картуз і заховав за спину.

— Бачиш, не слухався! А тепер твій картуз полетів.

Хлопчик заплакав.

— Не рюмсай,— втішає батько.— Ану лишень свисни, і, може, твій картуз ще повернеться.

Нік підійшов до вікна і свиснув, а батько нишком надів йому картуз на голову.

Фокус Нікові припав до вподоби. Мерщій схопив батькового капелюха — і у вікно:

— А зараз твоя черга свистіти, тату!

Шестирічний хлопчик. Тату, коли я виросту, то стану полярним дослідником.

Батько. От і чудово, Білле.

Синок. Я хочу одразу розпочати тренування.

Батько. Яким чином?

С й н о к. Ти даватимеш мені щодня по долару на морозиво, щоб я загартовувався проти холоду.

Мати. Або будеш мене слухати, або залишишся без пирога.

Хлопчик. А з чим, мамо, пиріг?

Мати. Хто тебе навчив такого соромітного слова?

Т о м м і. Дід Мороз, мамо.

Мати. Дід Мороз?

Т о м м і. Еге ж. Коли в нас була ялинка і він упав, перечепившись за стілець.

— Ну, Петере, тобі вже три роки,— каже тітка малому.— Вмієш ти вже добре розмовляти?

— Авжеж, тітонько, вмію. Але тепер, коли я навчився добре розмовляти, мені щодня товчуть, щоб я тримав язик за зубами!

Бабуся читає книжку. Онук запитує:

— Бабцю, навіщо ти наділа окуляри?

— Бо вони збільшують літери, дитино.

— Тоді надінь їх, будь ласка, коли відрізати меш мені пиріг.

Дядько Бо б. Ну, Френкі, що ти збираєшся робити на канікулах?

Френкі. Ще не знаю. Торік на канікулам я хворів на свинку і вітрянку.

Курт прибіг до матері й каже:

— Мамо, я перекинув драбину.

— Драбину? Швидше скажи про це татові!

— Тато вже знає. Він висить на люстрі.

— У вас є фото ваших близнят?

— Звичайно. Он висить над тахтою.

— Але ж тут тільки один.

— Другий достоту такий самий.

— Тату, чому стародавні греки завжди зображували "Перемогу" у вигляді жінки?

— Синку, довідаєшся про це, коли одружишся!

— Ви, певно, любитель кіно. Двічі на тиждень учащаєте до кінотеатру.

— Не зовсім так. Бачите, коли я не відвідуватиму кіно регулярно, то не розумітиму, що говорять мої діти.

Мати. Томмі, канарка пропала.

Т о м м і. Дивина! Вона була в клітці, коли я чистив її пилососом.

Тітка Мері. Давай-но, Томмі, я понесу твою ключку й м'ячі!

Томмі. Ні, дякую, тітонько. Ключку й м'ячі я нестиму сам. А ти понесеш мене.

— Я тебе караю, бо люблю, синку,— каже батько.

— Знаю, тату. Але стільки любові я не заслужив.

До кухні, де мати розмовляє з молочарем, заходить мала Грета. Ввійшла й мовчки стала дивитися.

Мати. Грето, а що треба сказати джентльменові, який приносить тобі щодня смачне молоко?

Грета (подаючи молочареві руку). Дуже приємно з вами познайомитися. Як поживає ваша корова?

Батько (суворо). Ти питався у мами, чи можна взяти яблуко?

Трирічний хлопчик (їсть яблуко). Питався.

Батько. Ну, начувайся! Я взнаю в мами, і коли вона скаже, що ти не питався, бути тобі битому за брехню. То ти питався у мами?

Хлопчик. Чесне слово, питався... і вона сказала, що не можна.

Мати, вкладаючи сина в ліжко:

— Якщо тобі захочеться чогось уночі, поклич свою маму і татко відразу прийде.

— Мамо,— запитує маленька Лінда,— чи всі казочки починаються словами "Був собі колись"?

— Ні, люба,— відповідає мама похмуро.— Іноді вони починаються отак: "Моя мила, сьогодні я повернуся пізно, бо затримаюсь на службі".

Мати (синові, що останнім часом почав говорити лайливі слова). Томмі, якщо пообі

цяєш мені ніколи не казати "до дідька", то я дам тобі шість пенсів.

Томмі. Гаразд, мамо. Але я знаю ще слово, яке коштуватиме з півкрони.

Батько. Ти відніс містерові Дженкінсу листа?

Синок. Відніс, тату. Але який сенс писати старому Дженкінсу? Отому сліпому кротові?

Батько. Сліпому? А я ж нічого не чув. Нещастя спіткало його, мабуть, зовсім недавно. А як ти про це довідався?

Синок. Коли я зайшов до нього в контору, він аж двічі перепитав, де мій картуз. А картуз увесь час був у мене на голові.

вгору