Вчитель розповідає історію відкриття Америки Колумбом і наприкінці каже:

— І все це трапилося майже п'ятсот років тому.

Один учень широко розплющив від подиву очі:

— Ого! Ну й пам'ять у вас!

Вчитель розповідає в класі про кровообіг:

— Діти, якщо я стану догори ногами, кров, як відомо, рине до голови. Обличчя моє почервоніє.

Учні погодились.

— Тепер,— провадив учитель,— виникає запитання: коли я стою на ногах, то кров до них не побіжить. Чому?

Діти на хвилину задумались, потім найменший хлопчик підніс руку:

— Це тому, сер, що ваші ноги не порожні.

Вчитель. Вікторе, ти стоїш обличчям на північ, ліворуч від тебе захід, а праворуч — схід. Що в тебе ззаду?

Віктор. Латка на штанях, месьє. Я й казав мамі, що ви зразу побачите.

Учителька. У твого брата п'ять яблук, а ти в нього два забереш — який буде результат? Д ж о н н і. Він мене відлупцює.

— Як на твою думку, Джонні Грін, міг би ти обійти пішки навколо Землі?

— Ні, сер.

— А чому?

— Вчора я грав у футбол і вивихнув собі ногу.

— Джонні,— питає вчитель недільної школи,— де, на твою думку, перебуває цього ранку Господь Бог?

— У нас у ванній кімнаті,— віповідає хлопчик.

— З чого ти взяв? — здивувався вчитель.

— Бо, коли я купався у ванні, почув, як тато каже: "Господи! Скільки ти ще там сидітимеш?"

Товстосум. Навіщо вчити хлопця рахувати більш ніж до ста? Щоб вести свою бухгалтерію, він найме бухгалтерів.

Вчитель. Згоден, сер. Але ж йому доведеться самому грати в гольф.

У сільській школі молода вчителька, бажаючи навести приклад із життя, запитує селянського хлопчика:

— Скажи, Гансе, якщо ви маєте на ставку семеро качок, і троє пірнуть, скільки залишиться на поверхні?

— У нас немає качок, фройляйн.

— Гаразд. Що ж у вас є?

— Гуси, фройляйн.

— Тоді те саме запитання з гусями!

— Але, фройляйн,— відказує Ганс,— гуси ніколи не пірнають під воду.

Викладач хімії демонструє властивості різних кислот.

— Уважно спостерігайте,— наказує він.— Зараз я вкину оцю монетку в два шилінги в склянку з кислотою. Чи розчиниться монета?

— Не розчиниться,— вихопився один студент.

— Ні? — перепитав професор.— Можливо, ви поясните колегам, чому вона не розчиниться?

— Тому,— була відповідь,— що якби розчинилася, ви б її туди не кидали!

Редактор усовіщає свого хлопця, який не хоче ходити до школи.

— Ти повинен учитися,— каже люблячий батько,— інакше тобі не побачити редакторського крісла, як своїх вух без дзеркала. Що б ти зробив, приміром, якби твій журнал вийшов, усіяний рясними помилками?

— В такому разі, тато, я покарав би друкаря. Щасливий татусь розчулився, бо мав гідного спадкоємця на своє місце.

По двох роках, проведених у коледжі, син приїхав на канікули до батьків. На обід подали двоє смажених голубів. Студент подивився на них і каже:

— Я можу довести, що тут не два голуби, а цілих три.

— Невже вас і такого навчили? — дивується батько.

— Аякже. Ось дивіться: один голуб, два голуби, а один і два — разом буде три.

— Ну й ну! — ахнув батько.— Гаразд. Мати візьме одного голуба, я з'їм другого, а третього їстимеш ти.

— Пам'ятаєш, тату, ти розповідав мені, як тебе виключили з коледжу?

— Аякже, пам'ятаю.

— Я тільки думаю, тату, наскільки правдива давня приказка, що історія весь час повторюється.

Джентльмен дуже здивувався, коли на вулиці до нього привіталася симпатична молода леді. Він ніяк не міг пригадати, чи хоч раз бачив її раніше.

Леді, певно, здогадалася, що припустилася помилки, бо вибачилась і пояснила:

— Перепрошую, сер. Я було подумала, глянувши на вас, що ви батько двох моїх дітей.

І пішла далі, а джентльмен стояв як укопаний, дивлячись їй услід. Йому і на думку не спало, що вона вчителька.

Після виклику в школу батько вирішив серйозно поговорити з сином.

— Я обіцяв подарувати тобі велосипед, якщо ти складеш екзамен. Та сьогодні мені сказали, що ти провалився. Цікаво, що ти робив цілу чверть?

— Як що? — здивувався хлопчина.— Вчився їздити на велосипеді.

— Люба, телеграма від Джорджа!

— Значить, цього разу він склав екзамен?

— Ні, але він перший у списку тих, хто провалився.

Учитель. Джонні, ти знаєш, хто такий лицемір?

Джонні. Знаю. Хлопець, який іде до школи з усмішкою на обличчі.

— Знаєте що, юначе,— радить інструктор новачкові, який ніяк не навчиться триматися на воді.— Якщо ваш корабель зазнає катастрофи, ви краще спускайтеся з ним на дно, а потім біжіть до берега. Інакше ризикуєте втопитися.

Священик, розповідаючи на уроці Закону Божого про Палестину, каже:

— Шляхи в горах такі круті й усіяні уламками брил, що піднятися ними неможливо навіть віслюку. Через те я й не пробував.

До відомого письменника прийшла леді і давай розводитися про те, що їй ох як хочеться зайнятися літературною працею. Вона прийшла тільки запитати, як їй краще почати писати.

— Зліва направо,— різко відказав письменник.

Новоспечений бізнесмен розмовляє на вечірці з гарненькою молодичкою.

— Повірите, іноді я паленію з сорому, бо не встигаю за сучасною наукою. Візьміть, приміром, електричний струм. Мушу признатися, що не маю найменшого поняття, як він працює.

Молодичка подарувала бізнесменові поблажливу посмішку.

— Це ж дуже просто! — вигукнула вона.— Ви повертаєте вимикач, і світло запалюється.

Студент. Професоре, сьогодні я не зможу відвідати вашу лекцію.

Професор. Чому?

Студент. Бо почуваю себе недобре.

Професор. Де саме ви почуваєте себе недобре?

Студент. На вашій лекції.

— Коли вода перетворюється на лід,—сказав професор,— яку велику зміну ми тут спостерігаємо?

— У ціні, сер.

Професор читає останню в семестрі лекцію. Особливо наголошує на тому, що всі студенти повинні найпродуктивніше використати останні дні і як слід підготуватися до екзаменів.

— Екзаменаційні картки вже в друкарки. В кого які запитання?

Запанувала мовчанка. Зненацька голос із заднього ряду:

— Як прізвище друкарки?

Розмовляють двоє студентів. Перший:

— Часто бачу себе вві сні професором. Що ти мені порадиш, аби цей сон справдився?

— Менше спати.

Професор. ска! Студент. Ви його приспали, ви й будіть.

Поїзд уже рушав зі станції, як останньої миті до вагона вскочив захеканий солдат. Чоловік середнього віку, що сидів у кутку, презирливо відкопилив губу.

— Коли я мав твої роки, хлопче, і служив в армії,— сказав він,— то міг пробігти за поїздом півмилі, наздогнати його на повному ходу, і дихання при цьому було в мене, як у немовляти.

— Так-так, сер,— перевів подих юнак,— але я відстав від поїзда ще на попередній станції.

Сержант Мілберрі виявив у солдата розстебнутий ґудзик.

— Сто чортів!— накинувся він.— Ви що, на пляжі, рядовий Сміт?

вгору