Новобранець скаржиться сержантові:

— Ви тільки подивіться, сер, яке мені видали обмундирування: штани до колін, сорочка висить мішком, рукави закороткі. На мене, либонь, лячно глянути.

— Все о'кей, хлопче,— заспокоїв його сержант.— Повний порядок. Адже солдат повинен навіювати страх самим своїм виглядом.

Генерал Вестон, бажаючи показати, що він піклується про добробут солдатів, зробив несподіваний візит до їдальні. Коли назустріч двоє чергових з великим казаном.

— Дайте-но мені покуштувати,— наказав генерал.

— Але, сер...

— Ніяких але! Дайте ложку. Відсьорбнувши, генерал сплюнув:

— І ви називаєте оце юшкою?!

— Ні, сер,— відповів черговий по кухні.— Я ж намагався вам пояснити, що ми виносимо помиї.

Фред Джаркінз, ветеран війни, розповідав друзям про жахливий бій, учасником якого він був.

— Кулі, осколки від снарядів дзижчали повз мене і впивалися в дерево, а я стояв на відкритій місцині без жодного прихистку.

— Чому ж ти не заховався за дерево? — питають його.

— Яке там дерево? — сплюнув Джаркінз.— Дерев ледве вистачало для панів офіцерів.

Сержант запримітив двох солдатів, що без певної мети йшли один за одним.

— Гей, що ви робите? — запитав він.

— Несемо оцю колоду на склад лісоматеріалів.

— Яку колоду? — дивується сержант, бо ніякої колоди поблизу не видно.

— Чорти б твого батька взяли, Сем! — вигукнув один з рядових.— Виявляється, ми забули колоду.

Каже одна дівчина другій:

— Я вирішила вийти заміж лише за демобілізованого солдата.

— Чому?

— Армія виховує гарних чоловіків — учить, як шити, прати, готувати страву і головне — бути слухняним.

Колега запитує офіцерського денщика, як той ладить зі своїм господарем.

— Чудово,— була відповідь.— Ми з ним живемо на дружній нозі. Частенько один одному вибиваємо мундир. З тією, правда, різницею, що я свій не скидаю.

Відгодований корабельний кок до худого, як скіпка, матроса:

— Дивлячись на тебе, живий скелете, можна подумати, що на судні голод.

— А досить лише раз глянути на тебе, щоб зрозуміти, хто його спричинив! — відказав матрос.

— У вас сьогодні якийсь незвичний вигляд,— каже один генерал до другого.— Ага, тепер розумію. Вперше, відколи вас знаю, бачу вас без орденських стрічок.

Другий генерал зиркнув собі на груди і скрикнув:

— Ой! Я забув їх познімати з піжами!

Генерал подорожував у невеликому літаку. Дивився у вікно й милувався краєвидом. Коли бачить — летить мимо вікна парашутист і робить йому якісь знаки.

— Стрибайте й ви, сер! — гукає генералові.

— Дякую,— відказує той.— Мені й тут непогано.

— Як знаєте, сер! — гукає парашутист.— Але мушу вас повідомити, що я пілот вашого літака!

Джонові Меррілу пощастило спекатися військової служби, переконавши лікаря-окуліста, що має надзвичайно слабкий зір і далі як на десять метрів од себе нічого не бачить. Того ж дня він зручно вмостився в останньому ряді великого залу філармонії, заздалегідь відчуваючи втіху, як — о жах! — побачив у сусідньому кріслі обдуреного окуліста, що холодно позирав на нього. Джон гарячкове метикував, що робити.

— Перепрошую, докторе,— озвався він нарешті,— цей автобус іде до Лідса?

Прибуло свіже поповнення, і начальник відділу особового складу доповідає комбатові:

— Сер, у цих новачків дивна звичка. Щоразу, вистріливши з гвинтівки, вони стирають відбитки своїх пальців хусточками.

— А з якого вони штату?

— З Техасу, сер.

— Ні, ні, сер,— говорить кандидат у новобранці членові комісії.— Боюсь, що армія матиме з мене мало користі.

— Чому?

— Через слабку пам'ять. Я забуваю три

речі: по-перше, прізвища... по-друге, обличчя і по-третє... по-третє...

— Що ж по-третє?

— Забув.

В далекому порту матрос одержав від нареченої аматорський знімок, на якому дві пари, щасливо всміхаючись, ніжились на пляжі, а його дівчина самотньо сиділа осторонь. У супроводжувальному листі пояснювалося, що отак вона нудитиме світом, аж доки її хлопець не повернеться додому.

Попервах матрос був захоплений і гордо демонстрував фото кільком приятелям. Однак надвечір він замислився, пильно вдивляючись у знімок, а потім обернувся до товариша.

— Джоне,— проказав він,— я все думаю, хто їх фотографував?

Прибула пошта, і рядовий отримав листа з дому. Розпечатує конверт і витягає звідти аркуш паперу без жодного слова.

— Що це? — запитує приятель.

— Лист від моєї дружини.

— Чом же вона нічого не написала?

— А ми з нею посварилися і вже місяць не розмовляємо.

Дівчина отримала листа від свого хлопця, що служить у засекреченому місці,— номер польової пошти, та й годі. Розкрила конверт, а там лише записка: "Ваш приятель і досі вас палко кохає, але він занадто балакучий". І підпис:

"Військовий цензор".

Капітан Гібз наголосив, звертаючись до новобранців своєї роти, що йому потрібні бійці-добровольці:

— Хлопці,— сказав він,— я не затримуватиму тих, хто хоче піти. Хто незадоволений і бажає повернутися додому, то хай дасть мені про це знати, ступивши шість кроків уперед... Але,— додав він по паузі,— першого ж мерзотника, який вийде з шеренги, я застрелю.

Один з ветеранів змальовує жахливий епізод часів своєї звитяжної служби:

—...опритомнівши, я здивувався, побачивши, що плаваю в морі крові...

— Стривай, Джекобе,— урвав його котрийсь із слухачів,— ти ж нам раніше казав, що не вмієш плавати.

Офіцер зупинив машину біля узбіччя і гукає хлопчаку:

— Ти не бачив, де поблизу впав літак?

— Ні, сер,— відказав той, ховаючи рогатку за спину,— я стріляв лише по горобцях.

Англійський матрос вихваляється, що британський флот завжди виходить переможцем:

— Це тому, що ми перед кожним боєм молимося Богу.

— Подумаєш, так само робить і ворог,— висловлює хтось сумнів.

— Атож,— пояснює матрос,— але ми молимося англійською мовою.

Перед вильотом пілот провадить інструктаж з пасажиром на випадок аварії. Тут у літак заходить командир корабля.

— Пілот Гарньєр вам уже, певно, сказав, що в разі аварії командир залишає машину останній,— підключається він до бесіди.— Я хочу лише доповнити. Коли виникне загрозлива ситуація і ви побачите, що я покинув літак раніше від вас, тієї ж хвилини командиром автоматично стаєте ви!

Запитують багатого ділка:

— Як так, містере Браун, що вашому сину третій раз дають відстрочку через слабке здоров'я? А подивитися на нього, то такий, що й бугаєві в'язи скрутить.

— Сам дивуюся,— відказує бізнесмен.— Найдивніше, що кожного разу я закладаюся на тисячу доларів з головою призовної комісії, що мій син годиться для служби.

Священик у сутані до п'ят побачив генерала, який у своєму чудовому мундирі стояв на залізничному пероні.

— Даруйте,— звернувся він до генерала.— Ви черговий по вокзалу? Коли найближчий поїзд до Манчестера?

— О тринадцятій чотирнадцять, мадам,— з гідністю відказав генерал.

На призовній комісії юнак, посилаючись на сильну короткозорість, домагається звільнення від служби. Він приніс довідку від окуліста і привів свою наречену як свідка. Члени комісії глянули на дівчину і одноголосне вирішили звільнити юнака від служби через слабкий зір.

Відставний моряк міцно заприятелював із "зеленим змієм", і його часто бачать під мухою. На запитання, чому він так полюбляє зазирати в чарчину, "морський вовк" відповів:

— Річ у тім, що я страшенно сумую за морем і тому щодня намагаюся створювати рідну мені стихію. Одна пляшка — і ось я вже маю пристойну кильову й бортову хитавицю. Дві пляшки — і маєте шторм. Правда, літа даються взнаки, і шторми випадають щораз рідше. Боюсь, як би під час чергового шторму мій корабель не пішов на дно!

Що п'єш, братко, чай чи каву? А біс його знає! Забув запитати в сер-

Моряк розповідає, як він урятувався після катастрофи свого судна.

— Я вже розпрощався з будь-якою надією. Поринаючи на дно втретє, я побачив усі свої прожиті дні у вигляді низки жорстоких буденних картин.

Один із слухачів, теж моряк, зауважив:

— А ти випадково не помітив серед картин

отієї, де я тобі торік навесні позичаю десять доларів?

вгору