Береговий патруль силкується витягти з глибоченької калюжі п'яного матроса. Той чимдуж пручається:

— Спершу рятуйте жінок і дітей — я випливу й сам.

Про моряків ходять усілякі легенди. Ось чому одна юна особа запитала матроса, чи правда, що в моряка в кожному порту є дівчина.

— Отакої! — обурився той.— Це чистої води наклеп. Ми в кожний порт і не заходимо.

Юна дівчина, зголосившись поїхати медсестрою на одну із заокеанських баз США, заповнювала анкету. Дійшовши до графи: "Чи готові ви до подорожі?", майбутня медсестра написала: "Так. Я можу сказати "ні" на дванадцяти мовах".

Фермер питає моряка, що вирушає до Індії:

— Скажи, де помер твій батько?

— Загинув у корабельній катастрофі.

— А де помер дід?

— Звалився за борт і втопився.

— Бувши тобою,— каже фермер,— я б зроду не вирушив у море.

— А скажи,— у свою чергу цікавиться моряк,— де помер твій батько?

— У своєму ліжку.

— А де померли дід і прадід?

— Обидва померли у своїх ліжках.

— Бувши тобою,— каже тоді моряк,— я б зроду не лягав у ліжко.

Пілот (виконавши мертву петлю). Б'юсь об заклад, що п'ятдесят відсотків людей унизу гадали, що нам гаплик.

Курсант. Маєте рацію, сер. П'ятдесят відсотків тут, угорі, вважало так само.

Глорія, надто вразлива дівчина, сидить із солдатом у парку на лаві. Деякий час панує мовчанка, а потім Глорія каже:

— Погасіть, будь ласка, свою сигарету.

— Навіщо? — дивується кавалер.

— Невже незрозуміле? Нащо нам зайве освітлення.

Прослуживши кілька років на військовому заводі, Джеймс Роулінг повернувся додому і влаштувався на фабрику, де виготовляли дитячі коляски.

Дружина попрохала його щодня виносити з фабрики одну-дві деталі, щоб згодом зробити коляску для їхньої дитини.

Нарешті настав довгожданий день монтажу. Після п'яти годин напружених, але марних зусиль Джеймс безнадійно махнув рукою і пояснив дружині:

— Бач, яка заковика... Скільки не б'юсь — щоразу виходить кулемет.

Під час навчального запливу двоє моряків-шотландців побилися об заклад. Сказав один:

— Ставлю шість пенсів, що пробуду під водою довше, ніж ти.

— Згода,— сказав другий. Обидва пірнули. Їхні тіла й досі розшукує поліція. ^і

Лікар військового транспорта побачив солдата, що потерпав від морської хвороби, і вирішив його підбадьорити.

— Кріпіться! Скоро це мине. Ви не помрете.

— Не помру?! — вигукнув вояка.— Далебі, сер, я так сподівався, що помру! Оця надія — єдине, що мене втішало.

— Скільки разів ви стрибали з парашутом? — запитує парашутиста-десантника інспектор.

— Один раз, сер.

— Але ж у ваших документах записано двадцять чотири рази.

— Записи не зовсім відповідають дійсності, сер. Сам я стрибнув лише один раз. Усі інші рази мене виштовхували з літака силоміць.

Фінеган поступив на службу в поліцію. Першого дня лейтенант йому й каже:

— Фінеган, для початку я даю вам найлегший маршрут — від вокзалу до того червоного світла і назад.

Фінеган зник на два дні.

— Де в біса ви пропадали? — напустився на

нього лейтенант.— Хіба ж я вам не сказав, що ваш маршрут звідси і до того червоного світла?

— Сказали,— погодився Фінеган,— але те червоне світло виявилося на задньому борту автомобіля.

Приїхав у відпустку молодий солдат. Оточили його батьки, родичі, і почав він оповідати про свій перший рік в армії. Надворі саме з'явилося четверо гарненьких дівчат. Солдат увірвав розповідь і з цікавістю почав стежити за ними поглядом.

— Дивись, як наш хлопчик змужнів,— штовхнула мати нишком батька.— До армії він зовсім не звертав уваги на дівчат.

Тим часом четвірка зникла за рогом. Обернувся солдат до батька і каже:

— Одна з них крокувала не в ногу.

Двоє в автомобілі їдуть на червоне світло, і полісмен зупиняє машину.

— Вибачте, сер,— каже водій, хутко метикуючи, як вивернутись.— Я лікар і мушу швидко доставити хворого в притулок для божевільних.

Полісмен насторожився, та пасажир виявився кебетливий. Глянув на охоронця порядку з ангельською усмішкою і прошепотів:

— Поцілуй мене, кохана!

Молодий автолюбитель намагався допомогти своїй жертві — надзвичайно дебелому громадянинові — встати на ноги. Нарешті потерпілого вдалося всадовити в машині, і мало-помалу він почав приходити до тями.

— Я гадав, що ви мене об'їдете,— промовив він з гіркотою.

— Я об'їхав би,— відповів водій,— але не був певний, чи вистачить бензину.

— Так, друже, теща моя розбилася в машині.

— Яке нещастя! Вона була стара?

— Ні. Всього два місяці, як купив.

П о л і с м е н. Як ви збили цього пішохода?

Водій. Я його не збивав. Я тільки під'їхав до нього й зупинився, щоб його пропустити, а він узяв і знепритомнів.

Зіткнулися два автомобілі. Водій одного з них особливо пригнічений. Підходить водій другого.

— Колего,— каже він,-— я не знаю, хто винуватий, але сподіваюсь — ви на мене не сердитесь?

— Ні, що ви! — відповідає той.

— Ви, здається, трохи схвильовані,— співчутливо каже другий і дістає з кишені пляшку— Ковтніть, одразу все стане на місце.

Перший водій ковтнув і віддав пляшку.

— У вас теж вигляд не дуже,— каже він.—-Ковток віскі і вам не завадить.

— Ні, дякую,— почув він у відповідь.—Я ліпше зачекаю, поки приїде поліція.

Сонним містечком мчить на мотоциклі жіночка. Аж тут з-за рогу вигулькнув полісмен і наказує їй зупинитися.

— Що я порушила? —- питає жіночка.

— Ви їхали зі швидкістю сорок миль на годину,— відказує полісмен і видобуває блокнот.

— Сорок миль на годину! — луною повторює мотоциклістка.— Адже ще не минуло години, як я виїхала з дому!

Охоронець порядку пошкріб олівцем потилицю:

— Якщо так, то їдьте далі. Я ж цього не знав.

У трамваї до жінки з малим хлопцем підходить кондуктор.

— Скільки вашому героєві, мадам? — запитує, бажаючи дізнатися, чи брати з нього за проїзд, чи ні.

— Ще тільки чотири,— каже мати щиру правду.

— Гаразд, мадам,— вдовольнився кондуктор.

Хлоп'я поглянуло запитально на кондуктора і, мабуть, вирішило, що очікують подальшої інформації.

— А мамі,— сказало повагом,— тільки тридцять один.

До літака, що летить з Лос-Анджелеса до Нью-Йорка, на кожній зупинці поспішає червоний бензовоз, щоб поповнити запаси пального. Вже прибули до Вашінгтонського аеропорту. Один пасажир і каже своїй супутниці, досить юній особі:

— Наш аероплан летить надзвичайно швидко, правда ж?

— Та правда,— погодилася дівчина,—але й цей червоний бензовоз від нас не відстає.

До мосту, за проїзд яким треба платити гроші, під'їхав старий розшарпаний автомобіль.

— П'ятдесят центів! — закричав сторож.

— Продано! — відповідає йому власник автомобіля.

На автобусній станції огрядна пані енергійно затарабанила у віконце.

— Я хочу поскаржитися на кондуктора з того автобуса! — репетувала вона.— Він мені нагрубіянив.

— Як саме? — поцікавився службовець.

— Він сказав, що в автобусі нема місць, а коли я вийшла, оголосив: "Звільнилося місце для трьох пасажирів!"

До переповненого вагона метро в годину "пік" заходить вже літня жінка. Юнак, що сидить біля дверей, швидко заплющує очі і вдає, буцімто спить. Жінка, помітивши цей "маневр", вирішує провчити хитруна. Злегка торкає його за плече і каже пошепки:

— Скажіть, молодий чоловіче, де вам потрібно зійти, щоб я вас змогла розбудити!

Надто обачна пані на залізничному вокзалі:

— Послухайте, провіднику, мабуть, моє запитання вам видасться зайвим — а чи знає машиніст дорогу?

вгору