Контролер. Ваш квиток дійсний лише на пасажирський поїзд, а це швидкий.

Пасажир. Мене це не обходить. А втім, якщо вам так хочеться, можете сказати машиністові, щоб збавив швидкість.

— Кондукторе,— каже сувора дама, насилу проштовхуючись через переповнений автобус,— хіба не попереджувала я вас, що мені потрібно зійти на зупинці Черінг-Крос?

— Так, але...— почав було кондуктор.

— Не вибачайтеся,— перебила його дама.— Я знаю все наперед: і що автобус переповнений, і що ви не в змозі запам'ятати, де кому треба сходити.

— Але...

— Не сперечайтеся. Можете бути впевнені, що я подам скаргу про вашу нечемність.— І з величезною гідністю зійшла.

Коли вже автобус рушив, кондуктор, торкнувшись рукою до кашкета, гукнув їй навздогін:

— Вибачте, мадам, але до Черінг-Крос ще їхати цілих півмилі!

У вагон, де був усього один пасажир — мандрівний торговець,— увійшла і сіла молода леді. По невеличкій паузі торговець каже чемно:

— Перепрошую, міс, але...

— Якщо ви до мене чіплятиметесь, я подзвоню кондукторові,— обірвала його дівчина.

І щоразу, коли торговець намагався заговорити, вона погрожувала здійняти тривогу.

Нарешті поїзд прибув на станцію, і пасажир підвівся.

— Мені байдуже, здіймете ви тривогу чи ні,— сказав він,— але мені потрібен мій пакет з полуницями, на якому ви сидите шість останніх миль.

Літня леді сідає в таксі.

— Шофере, ви повезете мене на вокзал.

— Гаразд, мадам.

— Але я так боюся аварії. Ви мусите їхати повільно і обережно. Ні в якому разі не рушайте з місця, доки полісмен не опустить руки, не робіть крутих поворотів, не забувайте, що дорога дуже мокра і...

Водія аж пересмикнуло:

— (О'кей, мадам! Але якщо ми все-таки вскочимо в халепу, то до якої лікарні вас краще одвезти?

Покататися в літакові здавна було мрією містера Макгломбі та його дружини. Та, почувши про вартість повітряної прогулянки, Макгломбі пополотнів. Страшно подумати — двадцять доларів! Пілот вирішив пожартувати.

— Є в мене пропозиція, містере Макгломбі,— сказав він.— Ви сідаєте в літак з дружиною, а я вас кататиму півгодини. Якщо в повітрі ви не обмовитесь жодним словом, то я з вас візьму всього п'ять доларів.

Як на містера Макгломбі, пропозиція була чесна. І вони з дружиною сіли в літак. Протягом півгодини несамовитого польоту пілот виробляв таке, що навіть уявити важко: кидався у круті виражі, закручував і розкручував мертві петлі, штопором злітав догори і кулею падав униз. Нарешті посадив літак на землю.

— Повинен визнати ваші заслуги, містер Макгломбі,— признався пілот.— Треба мати мужність, щоб усе це витримати і не зронити жодного звуку.

— Так,— зітхнув містер Макгломбі, хусточкою витираючи мокре чоло.— Але коли з літака випала дружина, я було мало не заговорив!

Жили собі двоє фермерів. І обидва мовчуни — слова зайвого ніколи не кинуть. Лише "добридень" та "добривечір".

Якось одного дня надвечір перший фермер розговорився.

— Слухай,— каже він,— що ти давав своїй кобилі, як вона захворіла?

— Скипидар.

— Спасибі, друже.

Здибалися знову аж через два дні.

— Хіба ж ти не говорив мені, що давав своїй кобилі від хвороби скипидар?

— Говорив,— погодився той.

— А я дав скипидар своєму жеребцю, і він здох.

— Моя кобила теж здохла.

Один хитрий чолов'яга, почувши, що лікар править шість доларів за першу консультацію і три за подальшу, прийшов до нього і каже:

— Ось і я, лікарю.

— Не пам'ятаю, щоб ви в мене були.

— Був, був. Я приходив до вас на тому тижні.

— Гаразд, я забув. Як ви себе почуваєте?

— Погано, лікарю, зовсім заслаб.

— Ну що ж,— відказує лікар.— Ще протягом тижня виконуйте мій попередній припис. А зараз давайте мої три долари і можете йти.

Джека вже давно непокоїв хворий зуб, та нарешті він зважився з ним розлучитись. Прийшов до дантиста й питає:

— Скільки це коштуватиме?

— Два з половиною шилінги без уколу, а з уколом — п'ять шилінгів,— відказує той.

— А якщо з уколом, то не болітиме?

— Анітрохи,— запевнює лікар.— Ви будете під наркозом.

— Тобто не знатиму, що відбувається?

— Саме так, сер,— каже дантист.

Тоді Джек вигріб з кишені жменю монет.

— Не поспішайте! — зупинив його лікар.— Заплатите після того як я вирву зуб.

— А я не платити,— пояснив Джек.— Я лише хочу порахувати свої гроші.

Музикант військового оркестру прийшов з хворим горлом до лікаря.

— Нічого страшного,— заспокоїв лікар.— Через день-два все буде в порядку. Але вам не

завадить з тиждень відпочити.— І виписує бюлетень.

Через тиждень лікар запитує:

— Ну, як ваше горло?

— Нормально, сер.

— От і добре. Можете повертатися в оркестр. До речі, на якому інструменті ви граєте?

— На малому барабані, сер.

— Мені не подобається вигляд вашого чоловіка,— каже лікар серйозним тоном.

— Мені теж,— відказує дружина,— але він добре ставиться до дітей.

— У вашої дружини вже другий день болять зуби. Чому ви нічого не робите?

— Вже зробив. Заткнув собі вуха ватою.

— Погодься: час найліпший лікар.

— Можливо, але не лікар-косметолог.

— Як на мене, бокс чудовий вид спорту!

— Ви займаєтесь боксом?

— Ні, але я дантист.

Хірург (вирізавши знайомому перукареві апендикс). А що ви скажете, мій дорогий, про маленьку операцію на печінці або нирках? І гланди вам теж не завадить трішечки підрівняти.

Якось узимку Клеренс, надсадне кашляючи, стояв перед аптечною вітриною, де красувалася табличка з написом: "Чудодійний засіб проти кашлю і нежитю. Три шилінги за пляшку".

Клеренс купив пляшку патентованих ліків. А через два дні знову стояв перед аптекарем.

— Я випив вашу бовтанку,— насилу вимовив,— вона застрягла мені в горлянці. Я ледве дихаю.

— Випили! — вигукнув приголомшений аптекар.— Чоловіче, це ж розчин гуми, яким треба було залити підметки ваших черевиків!

— Мамо, в мене живіт болить,— каже шестирічна Неллі.

— Це тому, що він у тебе порожній. Якщо ти його наповниш, то почуватимеш себе краще. Адже ти сьогодні ходиш без обіду.

Того ж тижня завітав дядько Джон і поскаржився на жахливий головний біль.

— Це тому, що голова в тебе порожня,— пояснила Неллі.— Ти почуватимеш себе краще, якщо чимось її наповниш.

— Ви присягаєте вирвати зуб, тільки зуб і нічого крім зуба?

Хворий. Допоможіть мені, лікарю. Я помираю.

Лікар. Зараз допоможу.

— Думайте про щось приємне і не відчуєте болю,— радить дантист, вмикаючи бормашину. Закінчивши роботу, запитує:

—І про що ж ви думали?

— Я уявляв, що тут замість мене сидить мій бос,— відповів клієнт.

Дантист. В чому річ? Я ще й не доторкнувся до вашого зуба.

Пацієнт. Але ви наступили мені на мозоль.

— Один мій знайомий лікар винайшов нове лікування шоком.

— Цікаво. В чому ж воно полягає?

— Він надсилає хворому рахунок наперед.

— Ваш чоловік зловживає міцною кавою,— каже лікар.— Не давайте її йому пити. Він надто нервовий.

— Лікарю, бачили б ви, як він нервує, коли я йому даю слабку каву!

Лікар (багатому пацієнтові). Ви перевтомилися. Раджу вам на деякий час відкласти гольф і відпочити у себе в конторі.

вгору