— Моя донька проковтнула золоту монету, і її мають оперувати. Не знаю, чи можна довіритися доктору Робінсонові?

— Без жодного сумніву. Це винятково чесна людина.

— Лікар сказав, що за два тижні я ходитиму своїми ногами.

— І як?

— Вийшло, як він казав. Я мусив продати автомобіль, щоб сплатити рахунок за лікування.

— Колего, я просив би вас під час моєї відпустки подивитися за моїми хворими.

— Але ж я щойно закінчив коледж, докторе. Мені ще бракує досвіду.

— Не тривожтесь, юначе. Мої пацієнти — люди з вищого світу. Лише наказуйте чоловікам грати в гольф, а прекрасну стать відправляйте в подорож по Європі.

— Мені подобається чоловік, з яким ви мене щойно познайомили. Він знає, коли треба промовчати.

— О, тут інша причина. Йому недавно вставили зуби, і він ще до них не звик.

— Ну, це вже переходить усі межі! Віконце відчинене, а касир за ним спить!

— Можливо, лікар рекомендував йому спати при відчиненому вікні?

— То вона лікується від нервів?

— Ні, дорогенька. В неї досить грошей, щоб мати психоневроз.

— Лікарю,— каже хворий.— Я вже почуваю себе краще і хотів би, щоб ви дали мені рахунок.

— Дурниці, сер,— відповів лікар,— заспокойтеся. Ви ще для цього не цілком одужали.

— Ти ходив цими днями до лікаря, Джоне?

— Та ходив.

— І він виявив, що в тебе було?

— Приблизно.

— Як це приблизно?

— Було в мене 3 долари 40 центів, а він узяв з мене три.

— Джім, видно, не скоро випишеться з лікарні.

— А ти що, говорив з лікарем?

— Ні, зате я бачив медсестру.

Двоє лікарів-початківців обмінюються враженнями з практики. Невдовзі мова зайшла про хворого, якого один з них оперував.

— Еге ж,— похвалився юний ескулап,— операцію я зробив дуже вчасно. Ще день — і хворий міг би одужати!

— Що б ти передусім зробив, Джоунсе, якби тебе вжалила оса? — запитує Сміт, який саме читає статтю про лікування від укусів.

— Завищав би,— відповів Джоунс.

— Лікарю, я дуже хворий?

— Ні, шановний. Не більше як на тридцять фунтів стерлінгів.

— Лікар уже встановив діагноз вашої хвороби?

— Так.

— За скільки часу?

— Десь за півтори хвилини. На мені був старий костюм.

Пацієнт. Хочете п'ять фунтів за те, що вирвали зуб? Але ж усе тривало не більше кількох секунд.

Дантист. (О'кей, наступного разу я робитиму це довше.

Хворий. А операція безпечна?

Лікар. Саме про це, шановний, ми й збираємося довідатися.

— У вас чудовий зір, мій дорогий,— сказав окуліст.

— Виходить, окуляри мені не потрібні? — перепитує пацієнт.

— Виходить, ні. Очі у вас, як у дитини. Відвідувач здивовано хитає головою:

— Чудасія. Минулої суботи дванадцять різних людей сказали, що мені необхідні окуляри.

— Що ж то за люди? — зацікавився лікар.

— Глядачі на футбольному матчі, який я судив.

Старій пані вперше в житті запропонували склянку пива. Вона відсьорбнула й була вельми вражена.

— Ну й диво! — промурмотіла нарешті.— На смак зовсім як ті ліки, що мій чоловік уживає ось уже двадцять років.

Хворий на бронхіт просить у лікаря допомоги.

— За тиждень,— каже лікар,— я вас вилікую.

— У вас, мабуть, неабиякий досвід у лікуванні цієї недуги? — питає хворий.

— Авжеж,— гордо відповідає лікар.— Я сам страждаю від бронхіту вже п'ятнадцять років.

— Як? Ви теж у ліжку?

— Так, лікарю. Коли я побачила, що чоловік захворів, я сказала собі: "Не лови гав, адже заплатиш не більше, ніж за один візит".

Хірург (до колеги). Мабуть, тебе дуже гнітило, що ти мусив робити невідкладну операцію власній дитині?

Колега. Ще й як гнітило! Це ж бо вперше оперував дитину заможної людини і не міг нічого здерти за операцію.

— Що нового, колего? — запитує, заступаючи на службу, головний лікар польового шпиталю.

— Нічого особливого. Вночі ваш симулянт нарешті помер.

"Швидка" доставила в лікарню страшенно брудного хлопчика. Перед операцією санітарка скупала його у ванні. Вилізши з ванни-, малий пацієнт полегшено зітхнув:

— І нітрішечки не боліло! Я навіть не мріяв про таке.

— Якщо хочете дожити до ста років,— радить хворому лікар,— дотримуйтесь таких правил: не вживайте і краплі алкоголю, їжте лише відварені овочі. Відмовтеся від м'яса. Забудьте про пироги і тістечка. Боже борони тютюну! Не ходіть у кіно, театр, на танці. Спати лягайте о восьмій вечора.

Хворий, не вірячи:

— І таким чином я доживу до ста років?

— Може, й не до ста, але прожиті роки здадуться вам дуже довгими!

— О Томе, як ти постарів останнім часом!

— Атож, останнім часом я тільки те й роблю, що старію.

— То скільки вам років? — питає пастор сивого діда.

— Дев'яносто п'ять, панотче, і не маю жодного ворога на всьому білому світі.

— Похвально, похвально.

— Атож, панотче. Дякувати Богові, я їх усіх пережив.

— Якби я знав, у якому місці мені судилося померти!

— Яка тобі з того користь?

— Я б обминав його десятою дорогою!

— А я думав, що ти помер.

— Що тебе наштовхнуло на таку думку?

— Вранці я почув, як про тебе сказали добре слово.

"Квіти дозволяється рвати лише на власних могилах".

Постукав жебрак у двері будинку і просить у господині шматок хліба чи грошей.

— Дайте, мадам, Христа ради, хоч що-небудь.

— Чоловіче добрий,— відказує леді,— грошей у мене і в самої нема. Проте, може, вам треба щось пришити чи полатати? Я охоче вам услужу.

— Мадам, коли ваша така ласка, то ось вам ґудзик. Пришийте, будь ласка, до нього штани!

— Послухайте,— питає видавець поета,— коли це відкрили оту нову кав'ярню на тротуарі, де я бачив вас учора ввечері?

— То не кав'ярня на тротуарі,— зітхнув поет.— То мої меблі.

— Я тепер збагнув, що син нашого шефа почав з нижнього щабля драбини і вже звідти піднявся вище.

— Це точно. Але ж не забувай, що та драбина стояла на горішньому поверсі.

вгору