— Мій чоловік витяг з дитячої скарбнички всі гроші.

— Та невже!

— Еге ж, і саме тоді, коли там вже майже зібралась необхідна сума, щоб купити новий капелюшок, на який я накинула оком!

— Матільдо, коли подаватимете на стіл гостям, не чіпляйте на себе всіх отих прикрас!

— Що ви, мадам! Я вашим гостям цілком довіряю.

Гість (намагається сказати комплімент). Вже давненько не доводилося мені їсти такої смачної страви.

Гостинна хазяйка. Воно й видно.

За столиком у ресторані сидять двоє з різних штатів. Обидва страшенні патріоти свого штату. Офіціант ставить на стіл таріль з грибами.

— Оце гриби? — зневажливо скривився перший американець.— Бачили б ви гриби, що ростуть у моєму штаті — справжні велетні, завбільшки з оцей таріль, мало не під кожним деревом.

— В моєму штаті,— каже гордо другий,— дерева ростуть під грибами!

Відвідувач ресторану. Невже ви станете мене запевняти, що начинка пирога з самої зайчатини?

Господар (щирим тоном). З огляду на важкі часи, месьє, ми додаємо конину.

Відвідувач. І в якій пропорції!

Господар. Половина на половину. Один заєць, одна конячка.

Зайшов до їдальні шофер і замовив собі біфштекс. Та м'ясо не те що вкусити, ножем урізати годі.

— Тьху, це ж конина,— скривився шофер.

— Звісно, конина,— погодився офіціант.— Тепер усі їдять конину.

— Гаразд,— каже шофер.— Але надалі хоч збрую знімайте з неї.

Якось у ресторані шотландець побився об заклад з друзями на десять шилінгів, що з'їсть індика і три фунти ковбаси на додачу. Негайно на столі з'явився засмажений індик. На превеликий подив усіх присутніх, шотландець швидко впорався з птицею і проковтнув добряче кільце ковбаси. Та ще й виграв десять шилінгів. Випив за них кілька кухлів пива і разом з приятелем подався додому. Зупинившись перед хвірткою, шотландець попросив:

— Не кажи моїй жінці, що я стільки з'їв.

— Чому ні? — здивувався приятель.

— Бо вона не дасть мені вечері!

Відвідувач ресторану. Гарсон, я нічого не залишив на столі?

Офіціант. Ні, месьє, навіть чайових.

Клієнт. Я прочитав оголошення, що у вашому ресторані заборонено брати чайові.

Офіціант (довірчим тоном). Сер, з юних літ я відзначався неслухняністю, чим розбив серце своїй бідній мамі. Я... дякую, сер.

їдець. Біфштекс такий твердий, що ніж не бере.

Ресторатор. Гарсон, поміняйте ножа месьє!

Двоє американців подорожували в Іспанії і зайшли поснідати до невеличкого ресторану. По-іспанському вони не знали й слова, а офіціант не розмовляв англійською мовою. Хотілося їм замовити молока з бутербродами. Спочатку американці декілька разів промовили по-англійському слово "молоко". Навіть назвали його по літерах. Але до офіціанта ніяк не доходило, чого хочуть іноземці.

Тоді один з американців узяв аркуш паперу і заходився малювати корову. Щойно рисунок був закінчений, як офіціант кивнув головою і побіг.

— Бачиш,— сказав американець приятелеві,— як може стати в пригоді олівець, коли виникають мовні труднощі.

За кілька хвилин офіціант повернувся. Але без молока. Він поклав на стіл два квитки на кориду.

— Будь ласка, склянку чаю без вершків,— замовляє відвідувач у кав'ярні.

— Вибачте,— каже офіціантка.— Вершків уже немає. Ви не проти, щоб без молока?

Клієнт. Офіціанте, ви певні, що я їм саме дику качку?

Офіціант. Не сумнівайтеся, сер. Ще й яка дика! Ми з півгодини ганялися з кухарем за нею по всьому подвір'ї, поки впіймали.

— Що ви брали на перше — юшку з раків чи овочевий суп?

— Уявлення не маю. Дуже тхнуло милом.

— Значить, юшку. Овочевий суп сьогодні тхне гасом.

— Кельнере, так оце називається півкурки?!

— Авжеж, добродію.

— В такому разі принесіть, будь ласка, другу половину.

Біллінгз приїхав на морське узбережжя наприкінці сезону. Другого дня під час сніданку до його столика наблизився управитель.

— Все в нормі? — запитав він.

— Так. Тільки за одним шкодую, що не потрапив до вашого пансіонату на місяць раніше,— сказав відпускник.

— Сер,— усміхнувся управитель,— приємно чути, коли хвалять твій заклад.

— Ви мене не зрозуміли,— відповів Біллінгз.— Я маю на увазі, що я б краще з'їв яйця тоді, ніж тепер.

Відвідувач. Офіціанте, принесіть мені борщу, телятини і тістечко з шоколадом.

Кельнер. Звідки ви знаєте, що в нас сьогодні. Ви ж іще не бачили меню.

Відвідувач. Але я бачу скатертину!

— Офіціанте, риба несвіжа. Здається, навіть уже протухла.

— Не можу сказати, сер. Я тут працюю всього тиждень.

У французькому ресторані

В ресторані юнак довгий час дивився на меню, написане французькою мовою, і, не бажаючи перед нареченою показати себе невігласом, сказав:

— Гарсон, принесіть, будь ласка, оце! Офіціант глянув, куди юнак тицьнув пальцем, і каже:

— Пробачте, сер, але це те, що грає оркестр.

Відвідувач. Капельмейстере, ви граєте

щось на замовлення?

Капельмейстер. Звичайно, добродію! Відвідувач. Ну, то зіграйте, будь ласка,

партію в більярд, поки я пообідаю.

Двоє друзів із села вперше приїхали до Лондона. Прибувши в місто, зголодніли і зайшли до ресторану пообідати. На столі в них стояла баночка з гірчицею. Зроду не куштувавши гірчиці і не знаючи з чим її їдять, один з друзів зачерпнув до рота повну ложку. З очей так і бризнули сльози.

— Чому ти плачеш? — запитав приятель.

— Я плачу, бо згадав мого нещасного батька, якого повісили двадцять п'ять років тому.

Незабаром і другий зачерпнув собі чималеньку порцію. І в нього по щоках заструмували сльози.

— А чого ти плачеш? — поцікавився перший.

— Я плачу, чому й тебе не повісили двадцять п'ять років тому вкупі з твоїм батечком!

Зупинившись у готелі, гасконець каже господареві:

— На вечерю зваріть мені некруте яйце, а з навару приготуйте юшку для мого слуги.

— О! — посміхнувся хазяїн.— Юшка з яйця не вельми жирна.

— Гаразд,— здався гасконець.— Покладіть два яйця, я вже як-небудь упораюся з обома.

Клієнт (до офіціанта). В мене лише один шилінг — що ви мені порадите?

Офіціант. Піти до сусіднього ресторану.

Солідний ділок зупинився в сільському готелі. Зайшов уранці до ресторану й бачить, як єдиний відвідувач підводиться з-за столу.

— Сідайте! — поблажливо махнула рукою важлива персона.

— Чому? — здивувався той.— Хіба мені не можна дістати перець із сусіднього столу?

До перукарні, тримаючи за руку хлопчика років п'яти-шести, ввійшов джентльмен. Він дуже поспішав і попросив підстригти спочатку його, а потім — хлопчика.

Коли перукар упорався з його зачіскою, джентльмен підвівся, подякував і сказав:

— Мені дуже ніколи. За кілька хвилин я повернусь і заплачу за нас обох. Поки що підстрижіть дитину.

Перукар підстриг хлопчика і, давши йому ілюстрований журнал, посадив у крісло почекати. Минуло півгодини. Година. Перукар каже хлопчикові:

— Не хвилюйся. Твій татко ось-ось прийде.

— Татко? — здивувався той.— Ніякий він мені не татко. Я граюсь собі на вулиці, а він підійшов і каже: "Ходімо, хлопчику, до перукарні й поправимо наші зачіски!"

До перукарні заходить джентльмен, щоб поголитися. Аж тут помітив, що перукаря мучить похмілля. Все-таки вирішив не відступати й відважно сів у крісло. Через кілька секунд бритва різонула по шкірі.

— Хай йому грець! — вилаявся клієнт, витираючи з обличчя кров.— Ви мене порізали. Бачите, до чого призводить пияцтво.

— Так,— погодився перукар.— Шкіра таки робиться ніжною.

— Чому ви правите з мене за гоління подвійну ціну?

— Бачите, сер, в мене затупилася бритва, і тому я вас голив удвічі довше.

вгору