Молодий перукар, голивши клієнта, в кількох місцях безбожно його порізав. Бажаючи загладити свою провину, він запитує, закінчивши процедуру:

— Може, загорнути вам голову в гарячий рушник?

— Дякую, не треба,— відповідає клієнт.— Я понесу її додому під пахвою.

На маківці волосся почало рідшати, і лисіючий добродій подався за порадою до перукаря.

— Ви продали мені дві пляшки рідини проти облисіння...

— Дуже дивно, що ви й далі лисієте,— перебив його перукар.— Не розумію, в чому річ.

— Ну що там довго розбалакувати,— сказав добродій.— Я вип'ю і третю пляшку, але це вже востаннє.

Перукар (намилюючи клієнта). Ось побачите, сер, як моя бритва чисто голить. Після неї на вашому обличчі нічого не залишиться.

Клієнт (перелякано). Ради Бога, залиште мені принаймні носа.

Перукар. Кажете, що я вас одного разу вже голив? Не пригадую вашого обличчя.

Же р т в а. Бачите, за цей час воно вже повністю загоїлося.

Покупець. Чому, хлопчику, ти плачеш? Син крамаря. Тато продає новий

сорт мила, і щоразу, коли хтось заходить до

крамниці, я мушу мити голову.

Крамар виставив у себе у вітрині саксофони, контрабаси, банджо... і рушниці.

— Оригінальна виставка,— зауважив приятель,— але чи користується товар попитом?

— Ще й яким! — вигукнув крамар.— Приходить хлопець і купує собі саксофон або контрабас. Через два дні з'являються його сусіди й купують рушницю.

Двоє пасажирів, вигідно вмостившись у шезлонгах на палубі "Куїн Мері", один перед одним вихваляються своєю спритністю в комерції.

— Хочете вірте, хочете ні,— каже один,— але перед від'їздом мені вдалося продати "Дже-перал електрік" на п'ятдесят тисяч доларів картонних коробок.

— Абищиця! — зневажливо кривить губи іругий.— От у мене салон готового одягу. Саме перед моїм від'їздом заходить якась жінка купити костюм, щоб у ньому поховати свого чоловіка небіжчика,— так я їй ще всукав запасну пару штанів!

— Ми придбали будинок у дуже зручному місці — саме навпроти вокзалу.

— А поїзди вас не дратують?

— Ні-ні. Рекламний агент запевнив, що за кілька день ми звикнемо до шуму. Тож на цей час ми влаштувалися поки що в готелі.

Чоловік питає у продавця:

— У вас є дешева вішалка для пальта?

— Прошу, сер,— продавець витягнув шухляду.— Оці коштують два пенси за штуку. Покупець трохи подумав і похитав головою:

— А дешевших немає?

— Є, сер, цвяхи,— відповів стиха продавець.

Скнара п'ятнадцять років проходив в одному і тому ж капелюсі і з важким серцем вирішив придбати новий.

Увійшов до однієї на всю околицю крамниці, де торгували капелюхами, і сказав:

— Ну от, я знову до вас.

Новий продавець. Добродій запитує, чи ця фланелева сорочка не збіжиться.

Хазяїн крамниці. А вона йому якраз? Продавець. Трохи завелика. Хазяїн. Авжеж, що збіжиться.

Леді. Ви впевнені, що чай цейлонський? Продавець. Так, мадам. Прізвище містера Цейлона вказано на всіх пакетах.

— Все тіло мені ломить.

— А що сталося?

— Кілька тижнів тому придбали ми ультра

сучасні меблі, і тільки сьогодні я виявив, що увесь час спав у книжковій шафі.

Іноземний турист побачив дивну статую, що зображала генерала.

— Чому ваш генерал у такій химерній позі? Гід пояснив:

— Розумієте, задум був зобразити генерала вершником, але в останній момент муніципалітету забракло коштів на коня.

В музеї двоє відвідувачів стоять, зачудовані, перед єгипетською мумією. На мумії табличка: "118 7 р. до н. е.".

— Що б це значило, Джіме? — питає перший, вказуючи на загадковий напис.

— Не знаю,— каже Джім.— Мабуть, номер машини, яка його переїхала.

Сільським шляхом мчить автобус, з вікон якого визирають знуджені обличчя пасажирів. Це відпочивальники. Приїхали провести відпустку на узбережжі, а їх натомість запакували в душний автобус, і гід розповідає, повз що вони зараз проїжджають. Ось він знову приставив мегафон до рота й оголошує:

— Джентльмени, зараз ми проїжджаємо повз найдавнішу в Англії корчму. Тут усі пасажири в один голос:

— А чому?!

Приятель довго вмовляв скнару одягатися пристойніше, згідно зі своїм становищем у суспільстві.

— Дивуюсь, як ти опустився,— дорікає приятель.— Згадай свого батька. Який він завжди був ошатний! Носив костюм, пошитий у гарного кравця і з добротної тканини.

— Ну от! — переможно вигукнув скнара.— Адже на мені батьків костюм!

— Гей, водію! Скільки звідси до Центрального вокзалу?

— Один шилінг, сер.

— Дякую. Я хотів лише взнати, скільки заощаджу, йдучи пішки.

Двоє подорожують у душному переповненому вагоні.

— У тебе що є? — запитує один.

— Пляшка вина. А в тебе, старий?

— Сухий язик.

— От і добре. Поділімося своїми запасами! Розлили вино, раз і вдруге. Випили пляшку. її господар тепер просить супутника дістати язик.

— Як? — дивується той.

— Ти ж казав, що в тебе є сухий язик.

— Був, а тепер нема,— чує він холоднокровну відповідь.

— Так, сер,— сказав гордий власник розкішного автомобіля.— В мене не завжди була така машина. Коли я лише починав життя, то ходив пішки.

— Щасливець,— озвався співрозмовник.— Коли я починав життя, то мене носили на руках.

Молодого репортера послали взяти особисте інтерв'ю в багатого старого комерсанта. Газета мала намір розповісти про те, як він розбагатів.

— Ну, це довга історія,— почав старий,— тож ми заощадимо на свічці, поки я розповідатиму,— і одразу її загасив.

— Не треба розповідати,— сказав репортер.— Я вже все зрозумів.

В одному мюнхенському товаристві відомий банкір сказав:

— В дитинстві я мріяв стати великим розбійником.

— Одначе вам поталанило! — дошкульно зауважив котрийсь із присутніх.— Дитячі мрії справджуються напрочуд рідко.

Бізнесмен. Еге ж, коли я прибув уперше до Нью-Йорка, то мав усього один долар для початку.

Репортер. Цікаво. І як ви отой долар використали?

Бізнесмен. Витратив його на телеграму додому, в якій просив надіслати грошей.

— Розповідав мені мій друг Бергер, що вже понад п'ять років їздить своєю машиною, а ще й пфеніга не заплатив за ремонт. Ви, як фахівець, можете це уявити?

— Ще б пак! Він ремонтується в моїй майстерні, і жоден з рахунків ще не оплачено.

Набивши тютюном люльку, добродій попросив у сусіда по вагону сірник. Той сказав, що в нього сірників немає. Попросив у другого, третього — теж немає. Перепитавши без успіху всіх пасажирів, курець невдоволе-но пробурчав:

— Очевидно, доведеться скористатися власним.

Гіпнотизер. Зараз я загіпнотизую цього суб'єкта, і він забуде про все, що знав.

Голос із публіки. Стривайте, сер! Хай він спершу поверне мені свій борг.

Пожилець. Мадам, купаючись уранці, я знайшов у ванній кімнаті лише щіточку для нігтів. Я не вмію мити собі спину щіточкою для нігтів.

Хазяйка. У вас що, язика немає? Пожилець. Є. Але ж я не лебідь.

Управитель готелю. Що значить оця пара рукавичок поряд з черевиками перед дверима номеру?

Черговий по учора трохи перебрав

вгору