Двоє рибалок уже кілька разів поспіль випливають човном на озеро. І весь час їм не щастить. Нарешті натрапили на рибне місце.

Увечері повертаються на човнову станцію. Один з рибалок і каже:

— Тьху, тьху, щоб не наврочити! Нарешті рибка пішла. Ти хоч запам'ятав місце?

— За кого ти мене маєш? — відказує другий.— Я нарисував хрестик на дні човна.

— Бовдуре! — каже перший.— Адже завтра нам можуть дати іншого човна.

Він сидів терпляче кілька годин з вудкою, а ще ні разу не клюнуло. Тут де не взявся хлопчисько.

— Клює, містере?

— Забирайся під три чорти! — грубо відказав рибалка.

— Не ображайтесь, сер,— позадкував хлопчисько.— Я лише хотів сказати, що мій батько тримає рибний магазин тут недалечке за рогом.

Сімпсон несподівано зацікавився риболовлею. Якось, вибираючись до річки, він і каже дружині:

— Серденько, ти ж, я думаю, не забула покласти мені в торбу сковорідку та олію? Хочу собі на обід підсмажити кілька рибин з улову.

Дружина ствердно кивнула головою:

— Авжеж, любий. Крім того, ти знайдеш у торбі і бляшанку сардин.

Невдатний рибалка по дорозі додому зайшов на рибний ринок і просить продавця:

— Станьте он там і киньте мені штук п'ять отих великих рибин.

— Кинути? Навіщо? — здивувався торговець.

— Щоб удома я міг сказати, що впіймав їх. Я, може, нікудишній рибалка, але не брехун.

— Скільки вам років? — запитує суддя жінку-свідка.— Не забувайте, що ви заприсяглися говорити правду.

— Двадцять один рік і кілька місяців.

— Скільки місяців? — наполягає суддя. — Сто вісім.

Суддя суворо подивився поверх окулярів на підсудного, звинувачуваного в бродяжництві.

— За своє життя ви заробили чесно бодай долар? — запитав з погордою.

— Так, ваша честь,— почув він у відповідь,— на останніх виборах, коли голосував за вас.

Чоловіка звинуватили в крадіжці коня, а після довгого процесу виправдали. Через деякий час виправданий прийшов до судді.

— Ваша честь,— сказав він,— я хочу, щоб ви заарештували мого адвоката-шахрая.

— Що сталося? — отетерів суддя.— Він же виграв вашу справу. За що я мушу його заарештувати?

— Ось у чому річ, сер. У мене не було грошей, щоб йому заплатити, то він прийшов і забрав коня, котрого я вкрав.

— Я не встрявав у бійку, ваша честь,— заприсягнувся Растус, виступаючи на суді як свідок.— Щойно я зрозумів, що пахне смаленим, як відразу дременув. Потім уже почув звуки двох пострілів.

— Кажете, двох? — перебив суддя.— Попередній свідок запевняв, що стріляли тільки раз.

— Ні, ні, сер,— стояв на своєму Растус.— Я чув два постріли. Перший, коли куля мене обминула, і другий — коли я обминав кулю.

Суддя. Ви вкрали яйця з крамниці цього добродія. Чи маєте якесь виправдання?

Звинувачуваний. Так, я взяв їх помилково.

Суддя. Тобто?

Звинувачуваний. Бо думав, що вони свіжі.

Оборонець на суді всіх утомив своєю довгою промовою. Судді теж увірвався терпець, і він сказав:

— Містер Бленк, те, що ви кажете, в одне вухо входить, а в друге виходить. Містер Бленк не збентежився.

— Невже, мілорде,— відповів він,— моїм словам у вашій голові ніде зачепитися?

Суддя. І вам не соромно так часто бувати в суді?

Арештант. А чого соромитися, ваша честь? Я завжди вважав цей заклад за солідний.

Суддя. Ви звинувачуєтеся в тому, що стріляли білок, коли полювання на них заборонено. Можете щось сказати у своє виправдання?

Мисливець. Так, ваша честь. Я оборонявся.

Тюремний священик (арештантові напередодні звільнення). Запам'ятайте, чоловіче, що я говорив у своїй проповіді минулої неділі, і твердо собі покладіть ніколи вже сюди не вертатися.

В'язень. Хіба, хоч раз почувши вашу проповідь, захочеш сюди повернутися?

Присяжного викликали взяти участь у судових засіданнях, а він просить, щоб його звільнили від цього обов'язку.

— На якій підставі? — запитує суддя.

— На заводі у нас сила роботи, сер, і я мушу бути там.

— Ви, либонь, вважаєте себе незамінимим? Гадаєте, що фірма без вас не обійдеться?

— Ні, сер. Я далекий від такої думки. Впораються й без мене. Але мені не хочеться, щоб про це знали й інші.

Адвокат. Отож, юначе, ви хочете, щоб я вас захищав. А чи маєте ви гроші? * Юнак. Ні, але в мене є новий спортивний автомобіль.

Адвокат. Значить, ви зможете щось за нього виручити. А в якій саме крадіжці вас обвинувачують?

Юнак. У крадіжці нового спортивного автомобіля.

Безглузде запитання

По камерах в'язниці ходить відвідувачка з "Армії спасіння" і ставить усякі запитання.

— Чи не любов до чарки привела вас сюди? — запитує одного в'язня.

— Хай йому цур, ні,— відповідає той.— Тут чаркою, міс, і не пахне.

Запросив якось до себе пастор сільських хлопчаків і почастував їх чаєм з полуницями. На прощання вирішив їм дати урок доброчесності.

— Скажіть, голубчики, хіба це не краще, аніж обносити кущі в моєму садку?

— Певна річ, краще,— хором відповідають гості.

— Поясни, чому,— запитує пастор рум'янощокого шибеника.

— А тому, панотче,— каже той,— що там ягоди без цукру й сметани.

Як вам подобається моя нова карти-- питає художник відвідувача виставки.

Гм... могло бути й гірше.

Невже? — художник, очевидно, не очікував на таку відповідь.— Мені боляче таке від вас чути. Чи не заберете ви своїх слів назад?

— Охоче,— відказує відвідувач.— Гірше бути не могло.

— Як тобі друга дія п'єси?

— Я її не дивилася. В програмі було сказано: "Дія друга. Відбувається через два роки", а я не мала часу стільки чекати.

Бідний художник. Через кілька років люди казатимуть, глянувши на ваш будинок:

"Тут жив і творив художник Джонс".

Домовласниця. Якщо ви до вечора не заплатите за квартиру, люди зможуть так говорити вже й завтра.

— Мій знайомий художник намалював на стіні павутиння, і так схоже, що покоївка намагалася безуспішно змести його протягом кількох годин.

— Вибач, любий, але щось не дуже віриться.

— Ну що ти! Художники й не на таке здатні.

— Але не покоївки.

— Гм,— гмикнув видавець,— у вас такий нерозбірливий почерк, що навряд чи я прочитаю оці ваші вірші. Чому б вам їх, перед тим як нести до мене, було не видрукувати на машинці?

— Видрукувати? — здивувався поет.— Ви гадаєте, що я гаяв би час на писання віршів, якби міг друкувати на машинці?!

Здибалися двоє письменників-початківців.

— Чому такий набурмосений?

— Знаєш, я сьогодні розмовляв з типом, який зроду не чув про Шекспіра.

— Ну, це ще не привід, щоб так засмучуватися.

— Звісно, ні. Але в мене все-таки зіпсувався настрій від думки, що колись і моє ім'я нікому ні про що не говоритиме.

Гоноровитий автор. Ура! П'ять доларів за моє останнє оповідання "Спокуса". Близький приятель. Від кого? Автор. Від поштового бюро. Вони десь загубили мій шедевр.

— Чи ж не правда, що літературна праця — невдячне заняття?

— Навпаки. Усе, що не напишу, повертають мені назад з подякою.

В останній дії герой помирав. Режисерові гра актора не подобалася.

— Давай, давай! — кричав він.— Більше вкладай життя в свою смерть!

Американський кінорежисер розмовляє з кандидатами на невеличку роль у фільмі. Щоб зіграти її, потрібно бути обізнаним з футболом.

Заходить дужий молодик. Цей, напевно, підійде.

— Ваше ім'я? — запитує режисер.

— Вільям.

— Прізвище?

— Шекспір.

Режисер дивиться на співбесідника з подивом:

— Ого-го! У вас відоме прізвище!

— Не дивно,— зашарівся кандидат.—Я вже два роки граю в збірній Каліфорнії.

Леді у величезному капелюсі сидить у театрі.

— Даруйте, мадам,— звертається до неї джентльмен, що сидить позаду,— але якщо ви не знімете капелюха, я нічого не побачу.

Леді й вухом не веде.

— Перепрошую, мадам, але якщо ви не знімете свого капелюха, станеться щось неприємне.

Леді знов ніби не чує.

Джентльмен надіває й собі капелюха. Глядачі починають голосно гукати:

— Скиньте капелюха, скиньте капелюха! Леді, гадаючи, що вигуки стосуються її, нарешті знімає капелюха.

— Дякую, мадам!

Відомий письменник, бувши великим бібліофілом, дуже неохоче позичав томи зі своєї книгозбірні. Якось після довгих умовлянь він усе-таки позичив книжку одному критикові. Коли за кілька днів книжка повернулася до власника, то на деяких сторінках виявилися масні плями. Тоді письменник купив у різника шмат сала й послав його критикові-нечупарі з такою цидулкою: "Шановний друже, на жаль, ви залишили в моїй книзі свою закладку. Повертаю її вам".

вгору