Рей Бредбері. Марсіанська хроніка.

		словник \| перекладачка \| факти \| тексти \| програми
		щодо \| посилання \| новини \| гостьова книга \| пошук
		початок тексти автор зміст сторінка

Рей Бредбері
Марсіанська хроніка

> Далі >>

зміст

СЕРПЕНЬ 1999. ЛІТНЯ НІЧ У кам'яних галереях групами збиралися марсіани і зникали в тіні синіх горбів, залитих тихим світлом зірок та братів-місяців. За
величезним мармуровим амфітеатром лежали в сутінках містечка і вілли, сріблилися нерухомі озера і канали яскріли від обрію до
обрію.
На безжурну планету Марс спустився літній вечір. По наповнених зеленим вином каналах линули стрункі й красиві, ніби бронзова
квітка, човни. У довгих нескінченних будівлях, що вигиналися на пагорбах, наче змії, на прохолодних ложах лежали, перешіптуючись,
коханці. Запізнілі діти бігали по провулках, освітлених смолоскипами, і золоті павуки в їхніх руках викидали пасма павутиння. Подекуди
сім'ї ще готували вечерю на вогняних столах, де тихо кипіла срібна лава.
В амфітеатрах сотень міст з того боку Марса, де панувала ніч, збиралися на дозвіллі брунатні золотоокі марсіани. І ніби пахощі квітів,
линула зі сцен мрійлива музика.
Того вечора в одному театрі на сцену вийшла співачка і заспівала пісню. За мить увесь зал заворушився. Розгублена жінка урвала
спів. Вона схопилася рукою за горло. Потім кивнула музикантам, і ті знову взялися за інструменти.
Знову заграв оркестр, і пісня полилася знову. Зал зітхнув. Люди подалися вперед у своїх кріслах, дехто здивовано схопився з місця.
Дивну, незнану тут пісню співала жінка. Вона намагалася спинити потік невідомих слів, що линули з вуст, але вони зривалися проти її
волі:

А Дженні зазирнула до буфету
— В буфеті ж тільки вітер повівав...

Вкрай збентежена співачка затулила руками рот, і пісня змовкла.
— Що це за слова? — питалися музиканти.
— Звідки ця пісня?
— Яка це мова?
А коли вони знову піднесли до вуст свої золоті ріжки, над залом знову полинула дивна мелодія. Слухачі підводилися з крісел і голосно
гомоніли.
— Що це з тобою сталося? — питали один одного музиканти.
— Яку це ти грав мелодію?
— А ти? Яку ти грав?
Співачка заплакала і побігла зі сцени.
Слухачі потоком ринули з театру.
Того вечора в усіх марсіанських містах діялися дивні речі. Холодна тривога спадала на планету, наче білий сніг.
У темних провулках, збираючись під смолоскипами, діти співали:

А Дженні зазирнула до буфету
— В буфеті ж тільки вітер повівав...
І от наш бідний цуцик,
І от наш бідний цуцик
На зуб собі поживи не дістав!

— Гей, малюки! — кричали люди, визираючи з будинків.— Яку це пісеньку ви співаєте? Де ви її почули?
— Ми її ніде не чули. Вона наче сама співається. А слів ми теж не розуміємо.
З грюкотом зачинялися двері. Вулиці спорожніли. Над синіми горбами сходила зелена зірка.
І на тім боці планети, що поринула в тінь, скрізь у нічній темряві прокидалися коханці і прислухалися до чудної пісні, яку наспівували
крізь сон їхні кохані.
Жінки раптом прокидалися у своїх віллах і пронизливо кричали.
— Ну ж бо заспокойся. Засни,— умовляли їх чоловіки.— Що з тобою? Певно, наснився поганий сон?
— Зранку станеться щось жахливе!
— Не бійся. Нічого не станеться. У нас усе гаразд.
— Воно ближче й ближче,— істерично схлипувала жінка.
— Та не бійся! Нам нічого не загрожує. Спи спокійно.
Наближався ранок. Тиша і морок панували на Марсі, ніби в глибокому колодязі. В темних каналах відбивалися зорі. Діти спали,
згорнувшись калачиком у своїх ліжках, затиснувши в руках золотих павуків. Побравшися за руки, спали коханці. Давно вже зайшли
місяці, на вулицях погасли смолоскипи, темрява огорнула порожні амфітеатри.
І тільки перед світанком якийсь далекий звук порушив тишу. То нічний сторож, ходячи безлюдними вулицями міста, мугикав чудну
пісню.

Рей Бредбері
Марсіанська хроніка

> Далі >>

зміст

вгору

Без реклами
2004-03-23 14:40:12