КОНВАЛІЯ   
     
 Росла в гаю конвалія    
                     Під дубом високим,   
 Захищалась від негоди    
                     Під віттям широким.    
     
 Та недовго навтішалась    
                     Конвалія біла, —   
 І їй рука чоловіча    
                     Віку вкоротила.    
     
 Ой понесли конвалію    
                     У високу залу,   
 Понесла її з собою    
                     Панночка до балу.    
     
 Ой на балі веселая    
                     Музиченька грає,   
 Конвалії та музика    
                     Бідне серце крав.    
     
 То ж панночка в веселому    
                     Вальсі закрутилась,   
 А в конвалії головка    
                     Пов'яла, схилилась.    
     
 Промовила конвалія:    
                     «Прощай, гаю милий!   
 І ти, дубе мій високий,    
                     Друже мій єдиний!»    
     
 Та й замовкла. Байдужою    
                     Панночка рукою   
 Тую квіточку зів'ялу    
                     Кинула додолу.    
     
 Може, й тобі, моя паяно.    
                     Колись доведеться   
 Згадать тую конвалію,    
                     Як щастя минеться.    
     
 Недовго й ти, моя панно,    
                     Будеш утішатись   
 Та по балах у веселих    
                     Таночках звиватись.    
     
 Може, колись оцей милий,    
                     Що так любить дуже,   
 Тебе, квіточку зів'ялу,    
                     Залишить байдуже!..    
     
 [Волинь, 30/Х 1884]