СПІВЕЦЬ   
     
 Пишно займались багрянії зорі    
                     Колись навесні,   
 Любо лилися в пташиному хорі    
                     Лісні голосні;    
     
 Грала промінням, ясним самоцвітом    
                     Порання роса,   
 І усміхалась весняним привітом    
                     Натури краса.    
     
 Гордо палала троянда розкішна,    
                     Найкраща з квіток,—   
 Барвою й пахом вродливиця пишна    
                     Красила садок.    
     
 А соловейко троянді вродливій    
                     Так любо співав,   
 Голосом дивним співець чарівливий    
                     Садки розвивав;    
     
 Слав до вечірньої зорі прощання,    
                     Що гасла вгорі,   
 Ще ж голосніше співав на вітання    
                     Поранній зорі...    
     
 Вже пролетів, немов пташка зальотна,    
                     Весняний той час, —   
 Осінь холодная, осінь вільготна    
                     Панує у нас.    
     
 Тихо спускається нічка осіння, —    
                     Година сумна;    
 Місяць холоднеє кида проміння;    
                     Здалека луна    
     
 Пугача віщого крик — гук єдиний;    
                     Діброва німа.   
 Де ж соловейко? де ж спів солов'їний?    
                     Ох, де ж він? Нема!    
     
 В вирій полинув, де вічная весна,    
                     Натхненний співець.   
 Вічно красув там рожа чудесна,    
                     Там теплий вітрець;    
     
 Глухо і смутно кругом на просторі.    
                     Мій гаю сумний!   
 Кинув співець тебе в тузі та в горі,    
                     Тебе й край рідний.    
     
 Тиша така тепер всюди панує.    
                     Лиш в листі сухім   
 Вітер зітха, мов дріада сумує,    
                     Із жалем глухим.    
     
 Чом я не маю огнистого слова,    
                     Палкого, чому?   
 Може б, та щира, гарячая мова    
                     Зломила зиму!    
     
 І розлягалась би завжди по гаю    
                     Ясна-голосна   
 Пісня, й розквітла б у рідному краю    
                     Новая весна.    
     
 Та хоч би й крила мені солов'їні,    
                     І воля своя, —   
 Я б не лишила тебе в самотині,    
                     Країно моя!    
    (1889)