ЛІТНІЙ РАНОК   Джмелі спросоння — буц! — лобами! Попадали, ревуть в траві. І задзвонили над джмелями Дзвінки-дзвіночки лісові.   Повільне сонце на тумані До проса випливло з води, Де на пташинім щебетанні Тинявся малино́вий дим.   Лиш сонях спав, хоча й не мусив, І ось за те, аби він знав, Важкий ячмінь медовим вусом Бджолу за лапку лоскотав.   У картузах із парусини Комбайн комбайнові гукав: — То що ж косить? Воно — все синє! Де льон? Де небо? Де ріка?