КОВАЛЬ МИКИТА   
 Мій батько славний був коваль    
 На все село, на кілька сіл.   
 В його руках співала сталь,    
 На сорочках блищала сіль.    
 Кував підіски, лемеші,    
 Варив поламані вали.    
 В двадцятім році гармаші    
 Гармату в кузні притягли,    
 І комісар сказав: «Біда!    
 Одна була на два полки...»    
 У батька сила молода,    
 В роботі все йому з руки.    
 Він положив свій молоток    
 І тихо вимовив: «Зроблю.    
 В гарматі з'їдений замок,    
 Але як-небудь підсталю».    
 І він сталив. Жаркі бої    
 Були над Ворсклою по полю:   
 «За волю-волю — Нашу долю!»   
 І толочились пирії.   
 Мій батько славний був коваль   
 Йому робота не страшна.   
 Він заварив гримучу сталь —    
 В той день закінчилась війна.   
 Орали стоптаний пустир,   
 Хмарки літали голубами.   
 І комісар промовив: «Мир!» —   
 Сухими, чорними губами.   
 І, вже прямуючи додому,   
 Зайшов у кузню. Ось вона,   
 Гармата в блиску молодому,    
 Пряма, націлена, міцна.   
 — Хвала тобі за труд, ковалю!   
 Та ми вже нині не в бою.—   
 І батько мій сказав без жалю:   
 — Для миру, голубе, й кую.   
 1948