* * *   
 З вокзалу в станцію метро    
 Я ескалатором спускаюсь    
 І їду глянуть на Дніпро,    
 Коли у Київ повертаюсь.    
     
 Підземний шлях! Яке добро!   
 Й забути можна, де ти є —    
 В Москві? У Лондоні? В Парижі?    
 Але у Києві своє    
 Дихання у підземній тиші,    
 Воно свої нитки снує.   
 Снує з легенького проміння    
 Від мідних літер: «Арсенал»,   
 Від того сизого каміння,    
 Яке дробилось на креміння    
 В козацький кріс і самопал.   
 Воно з Шевченкового зору,    
 З очей Франка, Сковороди,    
 Що проводжають нас угору    
 В ранкову, у робочу пору    
 Щодня на подвиги-труди.   
 Воно снує   і  з кіс русявки,    
 Що тут розводила вапно    
 Чи мила ці дубові лавки.    
 Кияни любі і киянки, —    
 З усього рідного воно.