Наукові вимоги до шкільних підручників з мови

(розділ “Словотвір. Орфографія”)

З.С. Сікорська

Нині лінгводидакти основними завданнями змісту навчання мови називають: реформування його згідно з новою філософією шкільної освіти, метою й завданням виховання громадянина України; формування мовної компетенції, тобто системи знань про мову, достатньої для здійснення комунікації в межах певної сфери спілкування; формування мовленнєвих умінь і навичок (мовленнєвої компетенції) різних рівнів навчання мови з урахуванням ступеня володіння нею учнями; оптимальне поєднання навчання мови з українознавчою, етнопедагогічною і культурологічною роботою [6, 40-41].

Допомогти вчителеві реалізувати ці завдання покликані підручники, завдяки яким і забезпечується весь навчальний процес. Учені-методисти визнають, що зміст діючих програм і підручників потребує вдосконалення, бо вони іноді переобтяжені несуттєвими, застарілими фактами, окремі мовні явища трактуються по-різному, що впливає на розуміння їх суті [6, 41].

Факт створення національної системи підручникотворення є більш ніж визначальним для розвитку освіти. Проте хотілося, зазначив заступник міністра освіти й науки В. Огнев’юк, щоб швидше впроваджувалися розроблені стандарти освіти і ми приступили до змістових змін, до створення підручників наступного покоління [7, 11]. У зв’язку з тим, що цей процес тривалий, зокрема для старшої школи стандарти будуть затверджені лише в 2003 році, варто не огульно критикувати діючі підручники за їхню “науковість”, “перевантаженість”, а предметно, всебічно розглянути кожен розділ, що допоможе уточнити зміст поняття лінгвістичні основи шкільного курсу мови, виробити сучасне розуміння їх науково-методичних основ.

Зміст шкільного курсу української мови визначається передовсім змістом і рівнем розвитку лінгвістики та методики навчання мови.

Методика вивчення словотвору, особливо в школах з російською мовою навчання, опрацьована ще недостатньо порівняно з іншими розділами мовознавства, вона відстає від теоретичних досліджень, що певною мірою позначається і на шкільних підручниках. У цілому “Словотвір” у підручниках відбиває досягнення лінгвістики. Визначення та ілюстративний матеріал здебільшого відображають сучасне значення й функціонування словотворчих засобів. Проте надто стислий виклад у підручниках, що іноді призводить до нечіткості в позиції авторів стосовно того чи іншого питання, створює перед учнями великі труднощі при опануванні словотвірних тем. Особливо це стосується підручників “Українська мова”. Життя владно вимагає для них справжньої наукової теорії із застосуванням експериментальної перевірки, яка б допомогла розв’язати чимало питань, поставлених зараз на порядок денний, зокрема про особливості вивчення української мови в школах з російською мовою навчання. Схиляємося до того, що в цих школах треба навчати всій системі української мови, виробляти вміння порівнювати і розрізняти факти і риси системи однієї мови в співвідношенні з системою іншої мови. На жаль, нині чинні підручники недостатньо узагальнюють і той позитивний досвід, що був нагромаджений раніше. Так, у розділі “Словотвір” “Української мови” для 5 класу в цьому плані наводиться лише дві вправи, що не вимагають навіть порівняння й зіставлення. Запитання і завдання для повторення розділу не передбачають порівняльного узагальнення вивченого. Отже, проблема подачі матеріалу в підручнику “Українська мова” в наш час стала надзвичайно актуальною. Гадаємо, що й для 10-11 класів необхідно створити окремі підручники для шкіл з українською і російською мовами навчання.

Зміст таблиці “Способи словотворення” [1,180] заплутано якимись авторськими міркуваннями про те, як утворюються слова. Так, залежно від складу словотворчого засобу неправомірно виділяються два різновиди суфіксального та префіксально-суфіксального способів словотворення: при суфіксальному слова утворюються за допомогою: а) суфіксів (слухати ? слухач), б) суфіксів і закінчень (день ? денний); при префіксально-суфіксальному слова утворюються за допомогою: а) префіксів і суфіксів ( ліс ? пролісок), б) префіксів, суфіксів і закінчень (планета ? міжпланетний). Чому береться до уваги лише матеріально виражене закінчення, адже до складу форманта при суфіксації завжди входить і закінчення, у тому числі й нульове. Безпідставність такого розмежування підтверджується авторським роз’ясненням безсуфіксного способу словотворення: за допомогою закінчень (зелений ? зелень) [1,180]. У наведеному прикладі зелень, як і в похідних слухач, пролісок, закінчення нульове.

Якщо абревіаційний спосіб зараховано до складання [1, 180], то незрозуміло, чому одна із структурних груп абревіатур (усічено-словесні) кваліфікується як самостійний спосіб словотворення: заробітна плата ? зарплата.

Відомості про одні й ті ж явища часто не ідентичні в підручниках. Розбіжності виявляються у використанні термінів, кваліфікації одних і тих же способів словотворення, словотвірному аналізі однакових за структурою слів. Наприклад, “Рідна мова” виділяє шість способів словотворення [8, 247], а “Українська мова” – вісім [1, 180-181].

Не варто в один підручник вводити різні терміни на позначення тих самих понять: сполучний голосний, сполучний звук, з’єднувальний голосний [1, 183-184], способи словотвору, способи словотворення [8, 247]. Терміни, використовувані в “Українській мові” і “Рідній мові”, повинні бути узгодженими.

Одним з основних недоліків шкільних підручників з мови є відсутність єдиного підходу до висвітлення однотипного матеріалу в різних класах. Так, “Українська мова” в 5 класі серед способів словотворення називає префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безсуфіксний, складання слів, основ або частин основ, складання частин слова з цілим словом, злиття сполучення слів в одне слово, перехід однієї частини мови в іншу [1, 180 181].

У 6 класі серед способів творення іменників – префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, складання основ або слів, складання скорочених основ, перехід прикметників у іменники [4, 173]. Де загубилися два способи: безсуфіксний та складання частин слова з цілим словом? Чому з’явився новий спосіб – складання скорочених основ (місцевий комітет ? місцевком)? У 5 класі складання основ або слів і складання скорочених основ подавалося як один спосіб. Серед способів творення прикметників немає злиття сполучення слів в одне слово, а складання іменується сполученням основ або слів [4, 105]. У 7 класі серед способів творення прислівників з’явилися складання слів, однакових чи близьких за змістом (тяжко ? тяжко-тяжко), злиття основ слів (праворуч) [2, 63].

У 10 класі безсуфіксний спосіб перейменовано в безафіксний, злиття сполучення слів в одне слово – у зрощення слів, складання скорочених основ ілюструється прикладами: заробітна плата ? зарплата та Організація Об’єднаних Націй ? ООН [3, 25]. Лексема зарплата в 5 класі наводилась як приклад до складання частин слова з цілим словом. А в одній із вправ (?83) вимагається знайти в реченнях такі способи словотвору: складання основ, словоскладання, поєднання слів [3, 33]. У жодному підручнику (5-10 класи) не виділявся і не пояснювався такий спосіб словотворення, як поєднання слів.

У першому параграфі розділу “Будова слова. Орфографія” ґрунтовно висвітлюється поняття про форми того самого слова та спільнокореневі слова, пропонується багато вправ на їх розрізнення. На основі прикладів, поданих у підручниках, учні доходять висновку, що слово становить систему взаємопов’язаних форм. На жаль, у наступному розділі “Словотвір. Орфографія” йдеться лише про слова, форми “зникли”. Наприклад, вправа ?518 має завдання: Запишіть основи, від яких утворена кожна пара слів. Білий, побілів; холодно, похолодало... Або вправа ? 520: Яким способом утворене кожне з виділених слів? [1, 181-182]. А виділено: прослала, людям, пророста, засівайся. Подібні завдання призводять до сплутування словотворення, формотворення та словозміни. Послідовне й систематичне розрізнення цих категорій сприяє виробленню мовного чуття, розкриває багатство системи української мови.

До речі, “Українська мова” для 5 класу по суті ігнорує нове для учнів поняття – твірна основа, про неї йдеться лише у двох вправах. Заміна словотвірного терміна твірна основа терміном морфеміки основа, як, наприклад, у вправі ? 518, спричиняє поплутання фактів словотворення і будови слова.

Словотвірному аналізу підлягають лише похідні в сучасній мові слова, ті, що мають живі зв’язки з іншими словами. Непохідні ж слова не мають у сучасній мові внутрішньої форми, тобто не мають зв’язку між значенням слова і його будовою. Чому саме іменником золото називається хімічний елемент, благородний метал жовтого кольору, іменником степ – великий, безлісий, вкритий трав’янистою рослинністю, рівнинний простір, іменником дуб – багаторічне листяне дерево з міцною деревиною та плодами – жолудями, іменником вода – прозора безбарвна рідина, в словах не відображено. Зв’язок між предметами і їх назвами умовний. Через те словотвірний аналіз непохідних слів, у тому числі й тих, похідність яких виявляється лише діахронно, не проводиться. То ж які словотворчі частини можна виділити в наведених словах, як це пропонується у вправі ? 517 [1, 181]. Їх немає.

Деякі завдання сформульовані нечітко, потребують доопрацювання. Наприклад, вправа ? 735: Спишіть, додаючи до кожного пропонованого слово, від якого воно походить, і визначаючи твірну основу та словотворчий суфікс чи префікс.

Доброта, ходіння, премилий, захист, вниз, пригірок, гарненький, задумати, приморський, роздум, синь [8, 249]. Захист, роздум, синь – приклади нульової суфіксації (безсуфіксного способу), але в шкільних підручниках термін нульовий суфікс не застосовано. То який же словотворчий суфікс необхідно визначити? Пригірок, приморський, вниз – префіксально-суфіксальні утворення, у них треба визначити як словотворчі суфікс і (а не чи!) префікс.

Треба уважно переглянути приклади. Нерідко вони підібрані неправильно, порушують принцип науковості. Так, у вправі ? 525 [1, 183] пропонується від поданих слів утворити іменники з суфіксами -цтв(о), -ств(о) за зразком: жінка – жіноцтво. Але значення іменників багатство, будівництво не зумовлене значенням слів багач, будівник (це не сукупність багачів, будівників), їх значення виявляє смислову залежність від інших слів, пор.: будівництво – дія за знач. будувати. Або вправа ? 517 [1, 181] має завдання: Виділіть у кожній групі слів спільну частину – твірну основу, позначте морфеми, за допомогою яких утворено похідні слова. Вода, водяний, водянка. Тут не можна виділити спільну частину, бо вода ? водяний ? водянка. Подається зразок, за яким слід виконувати вправу (липа, липовий, липняк), але ніяких позначок немає.

Не варто повторювати одні й ті ж приклади в різних підручниках, а тим більше в одному підручнику. Українська мова має величезний лексичний склад. Не всі правила підкріплені ілюстраціями. Трапляються прикрі недогляди. Наприклад, у такому визначенні: словотвірний розбір слова – це з’ясування того, як воно утворене (від якої твірної основи, за допомогою яких суфіксів, префіксів або суфіксів і префіксів та ін.) [1, 186]. У слові може бути кілька суфіксів, префіксів, але словотворчим завжди виступає один суфікс, один префікс або один суфікс у поєднанні з одним префіксом. Відомо, що словотворчі префікси додаються до цілого слова, тож у зразку до вправи ? 723 у прикладах посестра ?? сестра [8, 245] треба позначити твірну основу сестра, а не сестр-. Безсуфіксний спосіб словотворення чомусь ілюструється префіксально-суфіксальним прикметником бездумний [8, 248]. При поясненні найголовніших випадків чергування звуків при словотворенні [8, 257-258] слід правильно вказати приголосні, що чергуються. У групі слів молодець, молодецький, молодецтво замість першої коми потрібне тире, бо ці приклади ілюструють зміну звуків при творенні прикметників та іменників.

У підручнику “Українська мова” порушена схема письмового словотвірного розбору слова: ліс ? лісний (суфіксальний), треба: ліс ? лісний (суфіксальний).

Труднощі для сприймання матеріалу становить різне оформлення суфіксів і твірних основ. На жаль, “Українська мова” не застосовує графічних знаків для словотворчих частин слова, а в навчальній практиці часто при опрацюванні словотвору використовуються знаки будови слова, що теж призводить до підміни словотвірного розбору морфемним.

Зазначимо, що автори інших шкільних підручників, посібників та збірників по-різному пропонують виділяти словотворчі частини, особливо твірну основу.

Словотвірна структура слова завжди бінарна, оскільки дериват складається з твірної, мотивуючої частини (теми) і форманта (реми) [9, 40; 5, 88]. Так, у слові блакитнішати ('робитися, ставати блакитнішим') виділяються дві частини: у плані змісту – тема 'блакитний' і тема 'робитися, ставати'; у плані вираження – твірна основа блакитніш-, що збігається з основою твірного слова блакитніш-ий, і форманта -а-ти. Слід мати на увазі, що твірна основа похідного слова й основа твірного слова не завжди тотожні. Їх відмінності зумовлені морфонологічними явищами, що відбуваються при словотворенні: 1) чергуванням: галактика ? галактичний (к//ч), 2) усіченням: переглядати ? перегляд (-а-), 3) нарощенням: слід ? слідкувати (? - к), 4) накладанням: Русь ? руський (-сь-), а також двома чи трьома змінами¹.  Таким чином, лише та матеріальна частина твірного слова, що використовується при словотворенні (з урахуванням чергування, усічення, нарощення, накладання), стає твірною основою похідного слова.

Ураховуючи те, що похідне слово завжди двокомпонентне, треба саме його й членувати на складові частини: твірну (графічне позначення – ) і формантну (графічне позначення – ): авторитет ? авторитетний (авторитет+ний). Автори шкільних підручників з мови обмежують поняття словотворчих частин похідного слова, користуючись лише термінами твірна основа і словотворча морфема (словотворчі суфікси та префікси): авторитетний, антивоєнний, безцільний.

Вважаємо, що шкільні підручники не повинні відступати від правил пунктуації, закріплених чинним правописом. Після паспортизованого речення або тексту крапка не ставиться, не ставиться також після прізвища перед дужкою. Отже згідно з діючими правилами треба оформляти так: вправа ? 729 [8, 247] – ...все нічка покрила (Т.Шевченко). У кінці першої та другої рубрик переліку вправи ? 749 [8, 254] повинна стояти крапка з комою, а в кінці – крапка.

Виправити необхідно й орфографічні помилки: півзагона [1,185], слова з -ств-, -ськ- [8, 259] та замість старих назв (АН України, Київський державний педагогічний інститут) [1,186] вказати нові. Подані в §20 [1] і §21 [8] основні випадки чергування [у] – [в], [і] – [й] нерідко порушуються.

Мова “Української мови” книжна, суха, монотонна, позбавлена емоційності. Стиль викладу, як правило, дедуктивний. А чому хоча б зрідка від прикладів не йти до тлумачення? Чудовий зразок такого викладу знаходимо в глибоко науковому курсі О.Пєшковського “Русский язык в научном освещении”. Підручник виграв би від того, якби поряд з теоретичними викладками час від часу подавалися заохочення до роздумів, лінгвістичний експеримент тощо, як це зроблено в “Рідній мові”.

Автори шкільних підручників мають великі можливості вдосконалювати лінгвістичний аспект навчання мови, адже підручники перевидаються щороку. Завдання полягає в тому, щоб осмислювати великий потік інформації в галузі підручникотворення, лінгвістики, методики навчання мови й писати такі підручники, у яких би наука була зрозуміла кожному школяреві (і кожному вчителеві!). Лише свідоме володіння науковими основами мови робить людину по-справжньому грамотною, допомагає їй культурно і ясно говорити.

Література:

1. Бєляєв О.М., Пентилюк М.І., Симоненкова Л.М., Симоненкова Т.П. Українська мова: Підруч. для 5 кл. шк. з рос. мовою навчання. – К., 1996.

2. Бєляєв О.М., Пентилюк М.І., Симоненкова Л.М., Симоненкова Т.П. Українська мова: Підруч. для 7 кл. шк. з рос. мовою навчання. – К., 1998.

3. Бєляєв О.М., Симоненкова Л.М., Скуратівський Л.В., Шелехова Г.Т. Українська мова: Підруч. для 10-11 кл. шк. з укр. та рос. мовами навчання. – К., 1997.

4. Біляєв О.М., Пентилюк М.І., Симоненкова Л.М., Симоненкова Т.П. Українська мова: Підруч. для 6 кл. шк. з рос. мовою навчання. – К., 2000.

5. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова: Морфеміка. Словотвір. Морфонологія. – К., 1999.

6. Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах. – К., 2000.

7. Огнев’юк В.О. Система освіти – для дитини, а не навпаки // Слово Просвіти. – 2001. – Ч. 12(90). – С.11.

8. Передрій Г.Р., Скуратівський Л.В., Шелехова Г.Т., Остаф Я.І. Рідна мова: Підруч. для 5 кл. – К., 1996.

9. Словотвір сучасної української літературної мови. – К., 1979.

вгору