Підручники з гуманітарних дисциплін як навчальні книжки з життєтворчості учнівських особистостей

К.I.Приходченко

В державнiй нацiональнiй програмi “Освiта” / Україна ХХI столiття наголошено: “З перетворенням України на самостiйну державу освiта стала власною справою українського народу. Розбудова системи освiти, її докорiнне реформування має стати основою вiдтворення iнтелектуального потенцiалу народу, виходу вiтчизняної науки i технiки на освiтнiй рiвень, становлення нацiонального вiдродження, державностi та демократизацiї суспiльства в Українi ” [4, 5].

Будуючи суверенну державу, прагнемо до суттєвих змiн не тiльки в галузi економiки, полiтики, але й до серйозних перетворень в духовнiй сферi.

Сьогоднi, як нiколи, настала нагальна потреба в оновленнi змiсту освiти i науки. Перед сучасною педагогiчною наукою i школою гостро стоїть питання про необхiднiсть докорiнних реформ у сферi освiти, якi спрямованi на всебiчну пiдготовку пiдростаючого поколiння, її цiлiсний i гармонiйний розвиток та особистiсне зростання. Це може стати можливим при умовi забезпечення навчальних закладiв пiдручниками нового поколiння, якi допоможуть становленню свiтогляду молодого поколiння як державотворцiв. Важлива роль у вирiшеннi цiєї проблеми належить органiзацiї навчання i виховання в школi, якi покликанi забезпечити розвиток кожного учня, створення таких умов, завдяки яким вiльний творчий розвиток кожного є умовою вiльного розвитку всiх. Кожна цивiлiзована країна або та, яка хоче бути цивiлiзованою, дбає про творчий потенцiал суспiльства взагалi i кожної людини зокрема. Рушiйною силою розвитку людства є потреба постiйного удосконалення.

Дослiдник С.Журавель зазначає: “На сучасному етапi розвитку суспiльства важливого значення набуває проблема полiпшення пiдготовки молодi до участi в рiзних галузях виробництва з урахуванням iндивiдуальних можливостей, нахилiв та iнтересiв. Значнi надiї у цiй галузi покладаються на школу як на заклад, що з нього виходить у життя сформована особистiсть” [4, 7]. Як вiдмiчає Н.С.Лейтес, активнiсть учнiв нерозривно пов’язана з розвитком здiбностей. I найважливiша роль у цьому процесi належить урокам гуманiтарного циклу, якi сприяють пiдвищенню рiвня громадянської активностi учнiв, вихованню нацiонально свiдомої особистостi. Класична педагогiчна спадщина А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського, К.Д.Ушинського дає сучасникам зразок гуманiстичного пiдходу до навчання i виховання пiдростаючого поколiння.

Щоб цiлеспрямовано проводити роботу з формування в учнiв умiння перетворювати здобутi знання на iнструмент творчого освоєння свiту, треба розвивати їх творчу дiяльність й емоцiйно-цiннiсне ставлення до лiтературного твору, персонажа, до свiту. Важливо також вивчення творчостi митця подати читачам вiдповiдно до стилю доби, мистецького напрямку з усiма його складнощами й суперечностями. Бо ще у ХVIII столiттi М.I.Новиков, видатний просвiтитель, письменник, журналiст i видавець, твердив: “Остерiгайтесь подавати дiтям неправильнi або не досить точно визначенi поняття про яку-небудь рiч, яка б не була вона малозначна” [1, 245]. Адже проблема виховання пiдростаючого поколiння для кожної нацiї є найважливiшим складником нацiональної культури. Всi найвидатнiші педагоги свiту визнавали, що виховання дiтей завжди має опиратися насамперед на культурно-iсторичні цiнності своєї нацiї. Адже мовi належить головна об’єднуюча роль у процесах виникнення етносу, нацiї, держави.

Тому вважаємо, що саме через шкiльний пiдручник має утверджуватися прiоритет загальнолюдських цiнностей, складатися система нацiональної освiти.

Змiст освiти гуманiтарних наук визначає провiдну роль формування у пiдростаючих поколiнь “мудростi краси”, тiєї краси, яка покликана врятувати свiт вiд соцiальних, полiтичних, економічних i екологiчних катастроф, вiд рецидивiв, безглуздих нападiв нацiональної нетерпимостi, воєнної агресивностi, кризи взаємної довiри народiв i окремих людських iндивидiв, тiєї Краси , яка є означенням людини в триєдностi з Добром та Iстиною.

Таким вимогам сьогодення вiдповiдають пiдручники В.Степанишина “Українська лiтература “, 9 клас (Київ, 1998 рiк), “Українська мова , 8-9 класи”, О.Олiйник (Київ, 1998 рiк). Пiдручники змiстовнi, актуальнi, сприяють формуванню учнiвської особиcтостi, розвитку її мислення, вдосконалення мови, дають можливiсть збагатити духовний свiт дiтей, розширити їхнiй свiтогляд.

Разом з тим нами розроблена своя концепцiя навчальної книги. Нинi, на межi столiть, iз змiнами, що вiдбуваються в суспiльствi, формується i педагогiчний процес. Учителю, як носiю гуманiстичних iдеалiв, треба змогти усунути суперечностi, якi виникають мiж потребами соцiуму i запитами особистостi, потребують пошуку, за висловом науковця Л.Листової, нової парадигми освiти, створення концептуальних основ навчально-практичної дiяльностi” [6, 7].

Вважаємо за доцiльне таку побудову викладу виучуваного матерiалу, як тематично взаємозв’язаний матерiал подавати в контекстi єдиної розвиваючої теми. Наприклад, навчальна тема “Дiєслово” - певна розвиваюча тема, скажімо “Козаччина”. Поставивши за мету донести звичаї i обряди українського народу, народний календар, основнi iсторичнi подiї, великi релiгiйнi свята тощо, прагнули пiднести життєтворчу думку: радiй оточуючому свiту, спiлкуйся з навколишньою природою, пiзнавай все найкраще, набуте нащадками. Глибоко переконанi, що без цього неможливо формувати новi цiннiснi орiєнтацiї в умовах побудови молодої незалежної держави. Повернення до пiзнання витокiв нацiональної культури, до непересiчних досягнень минулого, до культурних надбань пращурiв сприятимуть пiднесенню нацiональної гiдностi. Вправи подано в кожному роздiлi так, щоб вiд репродуктивних видiв роботи плавно перейти до творчої роботи на тему, зв’язану з запропонованою розвиваючою темою. Тому пропонується кожен урок розглядати як творчу роботу - називати робочу i розвиваючу тему, добираючи епiграф. В учнiв формується образне мислення, виробляється естетичне чуття слова, збiльшується кругозiр, вiдбувається їx iнтелектуальне зростання, розширюються комунiкативнi навички вiльного володiння українською мовою як державною, що “передбачає її прiоритетне використання в усiх сферах суспiльного життя”. Л.С. Виготський створив теорiю, згiдно з якою навчання “веде за собою розвиток”. Все актуальнiше вона звучить в сьогоденнi. Адже сучасна людина має бути iнтелектуальною особистістю, вмiти володiти словом, мати розвинену емотивну сферу, чутливiсть, сприйнятливiсть.

Згiдно з положенням про гуманiтаризацiю загальної середньої освiти, всi зусилля при вивченнi предметiв гуманiтарного циклу необхідно спрямовувати на реалiзацiю емоцiйно-цiннiсного компонента змiсту освiти, виховання у школярiв “культури наукового мислення i вираження думки, формування потреби й умiння обґрунтувати свої судження, робити логiчно правильнi висновки”, - зазначає С.В.Бiбiк [2,14]. Цьому сприяють рiзноспрямованi тексти. Пропонуємо такi розвиваючі роздiли i вiдповiднi роздiли програмного матерiалу.

Роздiл I Рiдна мово, ти нiжний цвiт

Вступ. Фонетика. Графiка. Орфографiя.

Роздiл II Пам’ять роду – iсторична пам’ять.

Iменник.

Роздiл III Нацiональна cимволiка України.

Прикметник.

Роздiл IV Ми козацького роду.

Дiєслово

Роздiл V Чумацькими шляхами.

Займенник.

Роздiл VI Українська хата – колиска нашого народу.

Дiєприкметник.

Роздiл VII Українськi рушники.

Числiвник.

Роздiл VIII Обряди i звичаї українського народу.

Прислiвник.

Роздiл IХ Пiсня – серце народу.

Дiєприслiвник.

Роздiл Х Стежинами дитинства.

Просте речення. Його рiзновиди.

Роздiл ХI Писанки.

Роздiл XII Хай щастить вам, журавлi, хай щастить вам!

Складне речення. Його рiзновиди.

Роздiл XIII Чудодiйна сила води.

Складнi синтаксичнi конструкцiї.

Роздiл ХIV З любов’ю до квiтки, до природи живої.

Стилістика.

Оскiльки кожен урок розглядається як творча робота i супроводжується добором епiграфа (моттo), то i вся програмна тема теж буде розглядатися як твiр, а отже, буде мати такий епiграф, слова якого червоною ниткою пройдуть через всi наступнi роки.

Вважаємо за доцiльне таку побудову навчального процесу, коли вивчення кожного наступного роздiлу буде супроводжуватися повторенням ключових питань попередньої теми. В такий спосiб буде будуватися нерозривний ланцюжок зростання iнтелектуального рiвня учнiвської особистостi.

Схематично це буде мати такий вигляд :

I тема ????? II тема ???? III тема ? ?? IV тема ? ? N тема

Лiтературнi тексти – чудовий засiб розвитку образного мислення учнiв. Читаючи, учнi малюють в своїй уявi персонажiв лiтературних творiв, роздумуючи, неначе ведуть монолог з собою, пiзнiше знаходячи в текстi описи їх портретiв – вступають в дiалог з автором , “Образнi уявлення, що виникають пiд час читання таких текстiв, - пiдкреслює Г.Грибан, – допомагають зробити мовнi закономiрностi близькими, ясними, зрозумiлими, такими, що легко запам’ятовуються, ними стає легко користуватися, а отже, увага до слова зростає i слово постає перед учнями в усiй глибинi значень й у своїх взаємозв’язках з icторiєю народу, виступає як акумулятор високих духовних поривiв, надiй i сподiвань. Мета пiдручника або науково-методичного посiбника - не переробити особистiсть учня, а розвивати його емоцiйно-чуттєву сферу, створювати умови для такого розвитку.

К.Ушинський говорив : “Нiщо – нi слова, нi думки, нi навiть вчинки нашi не виражають так ясно i правильно нас самих i наше ставлення до свiту, як наші почування (почуття): в них чути характер не окремої думки, не окремого рiшення, “а всього змiсту душi…” [8, 49].

Загальновiдомо, що учень – не тiльки об’єкт виховання, вiн вправi вибирати свiй iдеал, свiй шлях життєвого самоутвердження. I чим cтарша дитина, тим сильнiше вираження її прагнення до здiйснення вiльного вибору. Тому, створюючи посiбники, що вмiщують тематичнi розвиваючі роздiли, прагнемо створити якнайкращi умови для максимальної реалiзацiї особистiсного потенцiалу, нерозривну i взаємодоповнюючу єднiсть навчально-виховного процесу, а також органiзацiю дiяльностi з самопiзнання i засвоєння способiв саморозвитку особистостi.

Практична дiяльнiсть з навчально-методичним посiбником такої структури дає можливiсть:

1) пiдвищити рiвень знань учнiв;

2) розвинути навички володiння учнями прийомами розмовної дiяльностi:

а) аналiзувати,

б) спiвставляти,

в) узагальнювати,

г) встановлювати закономiрностi мiж рiзними мовними явищами,

д) видiляти головне;

е) в темi видiляти мiкротему, розбивати текст на фрази, видiляти у кожнiй фразi (простому реченнi) вiдому iнформацiю (те, що дано) i нове повiдомлення (невiдомий блок iнформацiї);

3) формувати швидкiсть сприймання матерiалу, кмiтливiсть, увагу, пам’ять, креативність розуму учнiв, їхню iнтелектуальну активність, гнучкiсть, оригiнальнiсть мислення, вмiння складати алгоритм написання творчої роботи, нарештi вмiння гарно, естетично висловити свою думку в письмовiй чи уснiй формi. Вона нерозривно пов’язана з суспiльством, i суспiльство, за нормальних умов побутування мови, здiйснює всебiчний i рiзноманiтний вплив на iї розвиток.

Дослiдник Iван Ющук зазначав: “Мова - продукт пiдсвiдомої аналiтичної дiяльностi сотень i мiльйонiв особистостей. В її граматичнiй структурi, в моделях побудови словосполучень i речень, в ритмах акумульовано те, що люди мiльйони разiв схоплювали iнтуїтивно i потiм мiльйони разiв перевiряли на практицi, тобто мова вже своїм ладом, своєю структурою несе певнi вiдомостi про навколишнє середовище, про його структуру, про орiєнтацiю в ньому” [9, 64]. В умовах становлення сучасної школи шлях до демократичного, цивілiзованого суспiльства зумовлений не стiльки економiчними та полiтичними пріоритетами, скiльки загальним рiвнем розвитку кожної особистостi, її свiдомостi та самосвiдомостi, реалiзацiєю творчого потенцiалу. Дiти – це майбутнє суспiльства, яке їх визначає як повноправних iнтелектуально розвинених iндивiдiв. Багато дослiдникiв (Л.I.Божович, А.В.Мудрик, А.В.Петровський, Е.А.Шумилiн тощо) вiдмiчають, що юнацький вiк – це перiод найбiльш iнтенсивного дозрiвання особистостi. В цей перiод починається перехiд вiд дитинства до зрiлої i вiдповiдальної позицiї дорослої людини, формується потреба у життєвому самовизначеннi, здiйснюється становлення соцiальних мотивiв громадянського обов’язку, розвивається потреба у самоусвiдомленнi як цiлiсної особистостi, в оцiнцi своїх можливостей, обраної життєвої позицiї, iнтерес до всiх форм самоосвiти, стiйкiсть захоплень, їх вiдносна незалежнicть вiд думки оточуючих.

Тому прiоритетними завданнями в концепцiї пiдручникiв, а отже, й навчально-методичних посiбникiв, що складаються з тематичних розвиваючих роздiлiв, є: виховувати людину–оптимiста, у якої не вичерпується вiра в торжество справедливостi, iстини, добра, розуму, людини, яка несе в свiт промiнь надiй, живе на землi недарма, що весь її труд, зусилля не зникнуть безслiдно, це значить виховувати державотворцiв.

Література:

1. Антология педагогической мысли в Росии в XVII ст. —М.,1989.

2. Бiбiк C.В. Педагогiчна пiдтримка iнтелектуального та емоцiйного розвитку школярiв на шляху гуманiтаризацiї процесу навчання // Зарубiжна лiтература в навчальних закладах.—2001.—? 7.—C.13-18.

3. Грибан Г. Вiд структури слова – до глибин смислу // Українська мова й лiтература в середнiх школах, гiмназiях, лiцеях та колегiумах.—2001.—?3.—С.78-81.

4. Державна нацiональна програма “Освiта” / ”Україна ХХI столiття” -К.,1992.

5. Журавель С. Розвиток трудового навчання у сiльських школах України // Рiдна школа, 2001.—?9.—С.7-8.

6. Листова Л., Бондарєв I., Жорiна О. Педагогiчнi ради у школi: технологiя і cпрямованicть // Директор школи.—?41, листопад 2000 р.—С.7.

7. Програма з української мови. 5-11 класи.—К., 2001.

8. Ушинський К.Д. Вибране.—К.,1989.

9. Ющук I.Освiтяни про мову й культуру // Урок української.— 2001.—?10.—С.64.

вгору