Козацтво і Запорозька Січ у шкільних підручниках з історіі

Н.І.Ольхіна

У серпні 1991 р. відбулось проголошення незалежності України. Ця історична подія кардинально вплинула на життя нашої країни. Разом з розпадом Радянського Союзу змінювалася не тільки економічна система, а й світогляд людей, державні пріоритети і сама ідеологія.

Перед освітою постало питання – яким чином і за якими підручниками вчити дітей історії, зокрема історії України. Адже вивчення цього предмета може найбільше сприяти зростанню національної самосвідомості. Сучасне викладання історії може допомогти школярам зрозуміти минуле, засвоїти сучасне і розробляти перспективи на майбутнє.

З 1992 навчального року в Україні замість історії СРСР вводилось вивчення історії України. Необхідно було створювати програми, підручники та інші методичні матеріали з вітчизняної історії, що нею вперше ставала історія України. Раніше вітчизняною вважалася історія СРСР [1].

Що зроблено за ці роки? Україна – єдина на сьогодні держава на теренах колишнього Радянського Союзу, яка змогла за короткий час створити повний комплекс підручників для середньої школи, в тому числі з історії. За ці роки український підручник з історії пройшов шлях від пробного і експериментального до масового. І це є нашим головним досягненням [2].

Проте історична освіта ще й досі не має ні концепції, ні стандарту (підготовлені лише проекти). А отже робота над створенням підручників і посібників продовжуватиметься. Маємо надію, що наша стаття допоможе авторам нового покоління підручників зробити необхідну корекцію.

Предметом нашого огляду буде навчальний матеріал в підручниках з історії України, пов’язаний с темами про козацтво та Запорозьку Січ. За програмою він вивчається в 5 класі у початковому навчанні історії в 8 класі і в системному курсі [3].

Роль козацтва та Запорозької Січі в історії України унікальна і не має аналогів в історії інших народів. На певному етапі історичного буття України козацтво, яке виникло стихійно, взяло на себе найважливіші завдання, що стояли перед усією нацією, виступило провідною організуючою силою в їх здійсненні. Саме на Запорожжі сформувалася нова українська (козацька) державність, система управління якої згодом поширилась на всю Гетьманщину.

Тому знання і розуміння учнями цього матеріалу має велике виховне значення для вивчення багатовікового процесу державотворення в Україні.

В історії українського народу прогриміли три національних революції, і в кожній з них вирували і людські цінності козаків. Історичний образ козака став складовою Великого герба України.

Перш ніж взятися до огляду вказаних вище підручників, хотілось би зробити невеликий відступ, щоб вказати на спадок з проблеми, який передали підручники радянського періоду національній школі.

Слід зауважити, що теми козацтва та Запорозької Січі в радянській історіографії майже не досліджувались (за винятком, як от В.О.Голобуцький “Історія Запорозького козацтва”. – К., 1957; “Запорозька Січ в останні роки свого існування (1734-1775)”. – К., 1961; О.М.Апанович “Збройні сили України у ХVIII ст.”. – К., 1969), а відповідно і підручники містили в собі лише той матеріал, який був доробком видатних істориків України ХIХ - першої половини ХХ ст. (В.Б.Антоновича, М.І.Костомарова, Д.І.Яворницького, М.С.Грушевського та ін.), але в дозованому просіяному вигляді.

Перед національною історіографією в період святкування 500 річчя українського козацтва (1990 р.) постали проблеми, які нагально треба було досліджувати через їх дискусійність:

1. Вклад Запорожжя у державотворчість українського народу.

2. Перетворення Запорожжя у важливий фактор міжнародних стосунків.

3. Питання оцінок деяких козацьких лідерів в історії України.

4. Міжнародні відносини держави Б.Хмельницького.

5. Не до кінця з’ясованим залишалося й питання про правовий аспект входження України до складу Росії.

6. Роль Січі в політичній структурі Речі Посполитої, а згодом Гетьманщини та царської Росії.

7. Еволюція українського козацтва, зокрема запорозького.

8. Питання території, яку займали і контролювали козаки.

9. Недостатньо висвітлювалась роль Січі в освоєнні земель Північного Причорномор’я.

10. Взаємостосунки між гетьманом і козацькими старшинами.

11. Питання чисельності і соціального складу запорожців.

12. Питання про природу козацького господарства, зокрема запорозького зимівника.

Відповідно і зміст підручників вимагав значної корекції як через недослідженість проблем, пов’язаних з козацтвом, так і їх міфологізацію.

Зокрема в радянській історіографії з 50-х років остаточно утвердилась думка, що в 1654 р. відбулось возз’єднання України з Росією і одностайне схвалення цього явища суспільством Малоросії. Ряд сучасних українських істориків (М.Брайчевський, Ю.Мицик, О.Апанович, В.Степанков та ін.) вважають, що таке тлумачення не відображає суті події – воно має скоріше не науковий, а ідеологічно-політичний зміст. Також старанно замовчувалась в історіографії і відповідно в підручниках як участь українського козацтва у війнах проти Росії, так і військове мистецтво запорожців (В.Сергійчук). І таких прикладів можна навести безліч.

Слушно відмітити, що зміст підручників нового покоління з історії в цілому і зокрема теми, що нас цікавить, у 90-х роках ХХ ст. постійно оновлювався і при цьому висвітлював проблеми, на які було накладено табу в радянські часи. І переважна більшість недосліджених або проблемних питань почала активно досліджуватись і вводитись в підручники. Чітко відмічається, що зміст кожного нового підручника кращий від попереднього, бо автори мали змогу як в науковому, так і методичному плані його вдосконалювати.

Таким чином, даючи аналіз змісту і методичного апарату вказаних вище підручників і посібників, на наш погляд, ситуація з порушених проблем така.

Навчальний посібник Сергієнка Г.Я. і Смолія В.А. - один з перших посібників 90-х років, який буквально здійснив “революцію” в поглядах вчителів, бо виступив з переглядом багатьох закоренілих постулатів взагалі і теми козацтва зокрема (визначив місце і значення козацтва в процесі формування української народності – §10; пов’язав причини виникнення українського козацтва з потребою утворення в Україні такої суспільної сили, яка б стала провідною верствою української народності і творцем нової власної держави, описав козацькі символи–клейноди як визначне явище в історії державності й культури українського народу – §12; вперше намагався дати оцінку діяльності козацьким лідерам в епоху Руїни – §18-19 і т. ін.) і підготував фахівців до подальшого сприйняття підручників перехідного покоління. Але посібник готувався швидкоруч через книжковий “голод”, і через це очевидні його “слабкі” сторони (не скрізь доцільне структурування навчального матеріалу, не завжди вивірена хронологія, посібник не зміг дати цілісного сприйняття історії еволюції козацтва в цілому і Запорозької Січі зокрема і т. ін.). Методичний апарат у підручнику з проблеми, що нас цікавить, опрацьований недостатньо.

Досить добросовісно в науковому плані з урахуванням нових досліджень про козацтво і Запорозьку Січ написані посібник Гриценко І.С. та ін. і підручник Швидько Г.К.

До позитивних характеристик посібника І.С.Гриценка, які знайомлять нас з історією козаччини, слід віднести кольорові ілюстрації та портрети видатних діячів нашої історії, додатки, розміщені в кінці книги у вигляді хронології основних подій та упорядкованим (за М.Грушевським) списком, що вказує на період гетьманування козацьких лідерів, тлумачний словник. А підручник Г.Швидько містить ілюстрації, термінологічний словник, історико-географічні назви українських земель ХIV-ХVIII ст., хронологію основних подій української історії, синхроністичну таблицю правителів держав, з якими пов’язана історія України ХIV- ХVIII ст. Ці матеріали сприяють засвоєнню козацької тематики.

Ганна Кирилівна Швидько вперше в шкільному підручнику:

а) пояснює учням, в чому ж унікальність козацтва в Україні, адже подібна категорія людей була і в інших народів (§3);

б) показує зв’язки запорожців з європейськими країнами (§4);

в) подає козаччину як історичну передумову державності (§19);

г) широко висвітлює міжнародну політику Б.Хмельницького (§22);

д) змальовує новий етап визвольної війни проти польсько-шляхетського панування в Україні (§23) – 1654-1657 рр., бо автори попередніх підручників зупинялись на подіях 1654 р.

На жаль (беручи до уваги вимоги до сучасного підручника), зміст тем, присвячених козаччині, не враховує вікових особливостей учнів і явно перевантажений як у І.С.Гриценка та ін., так і у Г.К.Швидько та має описовий характер, він без аналізу діяльності людей, їх суспільних і особистісних потреб, методичний апарат як посібника, так і підручника опрацьований досить слабко.

Учням 5 класу, які вивчатимуть елементарний курс історії України за “Гомоном віків”, буде складно працювати саме за такою книгою.

У підручнику Г.К.Швидько навчальний матеріал про Запорозьку Січ розпорошено в різних параграфах – 3, 4, 5, 7, 9, 10, 19, 28, 30, 32, 37, 40, що, на нашу думку, не скрізь доцільно і відповідно до вимог програми [4].

Запорозька Січ - явище суспільно-державне. Вивчення її повинно бути в контексті державотворення України, а не окремо.

3. Очевидний крок вперед у створенні навчально-методичного забезпечення курсів, які нас цікавлять був зроблений авторами – Мисаном В.О. і Яковенко Н.М.

В.Мисану вдалося написати підручник відповідно до вікових особливостей дітей. Розділ 5 книги “Наша слава не вмре, не загине” (§§22-28) присвячений козацькій добі. Автор знайомить учнів з Запорозькою Січчю та видатними особами цього періоду – Д.Вишневецьким, П.Сагайдачним, Б.Хмельницьким, І.Мазепою, П.Полуботком.

Наслідуючи історичну достовірність, Віктор Олександрович, наводячи героїчні приклади боротьби за свою землю і незалежність (§24-27), намагається вже учням 5 класу говорити об’єктивну правду, іноді трагічну, про минуле (цікаво знати: покарання козаків, які пили горілку під час морських походів, боротьба з татарами і турками, як один із засобів до існування запорожців, участь задунайських козаків у військових операціях турецької армії проти слов’янських країн).

В цілому автор дотримувався науковості викладу навчального матеріалу з проблеми (вводить словник основних термінів, пояснює важливі поняття безпосередньо в тексті параграфів – кіш, курінь, реєстр і т. ін., подає у підручнику найновіші дані археології козацької доби – Поле козацької слави. §25. Цікаво знати (с.117) легенду про скарб П.Полуботка та ін).

На наш погляд, автор правдиво намагається спілкуватись з юним читачем, говорячи йому досить непрості речі, про які йшлося вище, та очевидно, що цінність цього спілкування не зменшилася, якби Мисан В.О., говорячи про Д. Вишневецького, зазначив, що не всі історики ототожнюють його з легендарним Байдою (§22), а знаменита промова П. Полуботка – ймовірно, що витвір романтичної історіографії.

Надзвичайно цінним з козацької тематики є методичний апарат розвивального характеру Мисана В.О.[5] , який вперше в підручниках цього періоду допомагає дітям різнобічно ознайомитись з проблемою: запитання, завдання, головоломки, ребуси, кросворди, таблиці і т. ін. На жаль, даний матеріал не вміщений у книгу, а виданий окремим зошитом, наполовину зменшив цінність створеного комплексу, бо не скрізь доходив до шкіл. З досвіду перевірки стану викладання історії в школах Донецької області: як правило, в бібліотеках були наявні книжки без зошитів, про існування яких вчителі навіть не знали.

Яскравим явищем серед літератури для школяра (і не лише для нього), яка б допомагала досліджувати козацьку тематику, стала книга Яковенко Н.М. [6]. Автор відразу ж зазначила, що її праця – нова концепція історії України, яка є наслідком переорієнтації історичної науки з ідеологічного обслуговування на суто наукове дослідження.

Наталя Яковенко назвала свій посібник нарисом; обрала вільний стиль викладу матеріалу, зосередивши увагу читача на найбільш цікавих, з її точки зору, питаннях.

В книзі нема “ідеалізованого набору героїко-патріотичних прикладів”, “співчуття до ультрапатріотичних гіпотез з дилетантським присмаком”. Тому навіть патріотичні теми подаються нею без звичного пафосу, строго науково. Прикладом такого підходу є тема «Запорозька Січ» (вона не розміщена єдиним блоком, а зустрічається у контексті інших подій, які відбувались у XVI-XVIII ст.).

Нарис цінний для нас своєю дискусійністю, тим, що не дає вичерпних відповідей на підняті питання, спонукає до наукового пошуку. Авторка неодноразово вказує на недостатнє дослідження тієї чи іншої проблеми (нас цікавить безпосередньо козацька тематика): “шляхта, простолюд, козаки – вузол єдностей і протиріч (с.144-167), дискусійність щодо витоків української козаччини (с. 111), визначення самого поняття «козак» (с.109-110), взаємозв'язок козаків з гайдамаками та історична оцінка діяльності останніх і т. ін. (с.270-276). Н. Яковенко вперше в посібнику для школяра виносить на розгляд ряд питань, пов’язаних з проблематикою козацтва:

- Не вказує однозначні чинники формування козацтва, а розглядає процес його виникнення.

- Знайомить з найбільш відомими в науці гіпотезами щодо витоків українського козацтва, зупиняючись на дев’яти (на наш погляд, дотримуючись науковості, слід було б вказати поряд з переліченими гіпотезами найбільш відомих дослідників істориків, які їх обґрунтовували, як-от: хозарська версія – Г. Грабянка; черкаська – М. Карамзін, М.Погодін; автохтонна – В. Антонович і т. ін.).

- Докладніше, ніж її попередники (автори підручників), досліджує поняття “козак”, пов’язуючи його виникнення з існуванням порубіжного світу та прослідковуючи історичну характеристику від кінця XIII ст. до XVI ст.

Авторка доводить, що слово “козак” нарівно вживалось як татарськими, так і руськими адміністраціями (XV ст.) і означало з “одного боку - найманих вояків, а з другого – розбійників, які промишляли грабунком у степу”.

І поступово, коли “християнське козацьке населення розмножилося” до соціальної групи, яка освоювала порубіжжя зі степом, поєднуючи козацький хліб з промисловим сезонництвом і навіть хліборобством на степових хуторах, “поняття “козак” доповнилося ще одним значенням – нікому не підлегла людина; людина поза підданським статусом”.

Далі Н. Яковенко акцентує саме на християнському козакуванні (і вартівниче, і розбійницьке, і господарське) і зазначає, що до середини XVI ст. це поняття вже асоціюється переважно з християнином, життя якого пов’язане з полем, а козаки – татари з Причорномор’я зникають.

Звертає увагу читачів на те, що тісний зв’язок козаків з татарами зберігався протягом віків (торгівля, обмін полоненими, союзництво у війнах, взаємодопомога при скрутних життєвих ситуаціях з одного чи іншого боку). Дослідниця не знаходить серед історичних свідчень того глибокого антагонізму, ворожості між татарами і козаками, про який пишуть підручники як про усім відоме явище. Образ козака-героя, християнського лицаря на передньому краї захисту християнського світу Н. Яковенко пояснює пануванням в художній літературі і публіцистиці тих часів антимусульманських настроїв і мотивів в умовах найбільшої могутності османської імперії, успішних для неї загарбницьких воєн.

Автор акцентує, що каталізатором перетворення козаків на військовий суспільний стан стає Кримський ханат і початок систематичних набігів на Україну. Тільки тоді господарча діяльність в дикому полі виходить на другий план.

Наталя Яковенко не прагне створити романтичний ореол, описуючи козацьку демократію і звичаї, вважаючи, що єдність козаків і утворення Запорозької Січі диктувалися необхідністю виживання в суворих умовах: без рівності, визнання пріоритету фізичної сили над багатством і родовитістю, єдності (етнічна особливість, будь-яка інша не бралась козаками до уваги), авторитету командирів, направленого на виконання волі більшості, козацтво не перетворилося б у військову і політичну силу.

Історик звертає увагу на зворотну сторону походів козаків на татар: жорстокі спустошувальні набіги ординців на українські землі у відповідь на гучні резонансні вилазки запорожців. Стає зрозумілим прагнення Польщі підкорити козаків, не допустити неконтрольованих військових дій проти Криму.

Появу першої Запорозької Січі авторка однозначно пов’язує з особистістю князя Байди-Вишневецького. Але зазначає, що насправді невідомо, чи називали так коли-небудь князя в козацькому середовищі.

Час П.Сагайдачного у нарисі – це підняття ролі Війська Запорозького до загальноукраїнських масштабів, автор робить важливий висновок: відбувається зміна суспільних структур – замість княжої аристократії роль лідера починає виконувати козацька старшина при підтримці церкви.

В цілому книга і матеріал, що нас цікавить, розраховані на підготовленого читача, який знає ази історії України. Сама форма викладу примушує думати, сперечатись, не погоджуватись. Але найцінніше в ній те, що учень знайомиться зовсім з іншою точкою зору. І його право сприймати її за істину, чи навпаки – розпочати науковий пошук і самому поставити крапку там, де вона не стояла.

Не завадило б, якби книга була краще ілюстрована, і не лише в чорно-білому кольорі, доповнена історичними мапами, системою проблемних завдань хоча б до розділів нарису.

Але в цілому вона відповідає своєму призначенню: поглиблює знання з історії України учнів гуманітарних класів і усіх бажаючих.

Підсумовуючи огляд підручників і посібників з проблеми, яка нас цікавить, зупинимося на виданнях 1999-2000 рр., схвально констатуючи їх появу.

Для засвоєння початкового курсу історії в 5 класі нарешті з’явився підручник, який, на наш погляд, найоптимальніше виконує свою функцію на даному етапі, - Власова В.С., Данилевської О.М.[7].

Тема, яка є предметом нашого дослідження, викладається у двох розділах (з шести існуючих) – 3. Українські землі у складі Литви та під владою Польщі; 4. Українська козацька держава – Гетьманщина.

Слід відзначити, що авторам вдалося (як нікому з попередників) ввести в підручник з історії в 5 класі надзвичайно широку інформацію, яка знайомить з минувшиною через своїх і іноземних дослідників, дає приклади сучасних досягнень істориків та археологів, тісно переплітаючи віки і сьогодення (рукопис цього підручника недарма є переможцем конкурсу Міністерства освіти і науки України та Ліги українських меценатів).

На певному віковому рівні В. Власов і О.Данилевська блискуче забезпечують науковість викладу матеріалу через велику кількість історичних оповідань (Козацькими шляхами. Через степи й пороги. Поклик серця і т. ін.), численні пізнавальні рубрики (Це цікаво. Дізнайся про це. Джерела свідчать і т. п.).

Теми козаччини допомагають вчителю формувати світоглядну культуру школяра через вміло сконструйований навчальний діалог з дітьми, бо учні ніби самі стають учасниками подій XV-XVIII ст., де порядкують реальні історичні постаті, а часом і вигадані персонажі, але вони завжди виникають як живі люди – зі своїми сумнівами, турботами, болями (безіменні козаки, джури, С. Кішка, П. Конашевич-Сагайдачний, Боплан І. Богун та інші).

Виховний потенціал навчального матеріалу підручника з проблеми, що нас цікавить, надзвичайний і закладений вже або в самій назві оповідання (“Поклик серця” – про Д.Вишневецького, “Лицар волі” – про І.Сулиму, “Із думою про Україну” – про І. Мазепу), або в змісті текстів (В Європі” – Запорозька Січ очима австрійського посла, , “Дізнайтесь ще про це!” – самовіддане служіння батьківщині П.Могили, “На перехрестях таємної війни” – про розвідувальну службу Б.Хмельницького).

Розвивальний ефект навчального матеріалу зосереджений у різноплановому методичному апараті, який спонукає до роздумів і пошуку. Це запитання і завдання зразка:

Поміркуйте!

- Чому козаків називають воїнами-хліборобами?

- Чим можна пояснити сумніви Б.Хмельницького під час подій у Переяславі в січні 1654 року? і т. ін.

Перевірте себе

- Чому володарі європейських держав, опинившись перед загрозою турецького загарбання, запрошували козаків для спільних воєнних дій? Наведіть приклад.

- Чим завершилися спроби лівобережної старшини на чолі з Полуботком відновити гетьманство? та ін.

Розкажіть за планом (про військову вправність козаків, про Д.Вишневецького).

Безліч цікавих запитань на полях підручника, які допомагають дітям глибше пізнати і зрозуміти історію взагалі і козаччини зокрема (Спробуйте пояснити плач чайки як терпіння України над своїм безталанням...; Чому П.Орлик змушений був поневірятися на чужині?..; Витлумачте слова з оповідання про те, що головним будівничим у козаків була природа? та ін.)

На наш погляд, авторам при перевиданні підручника:

1. Слід буде доопрацювати ілюстративний матеріал, додавши до нього різні поради: як робити критичний аналіз ілюстрацій, таблиць, історичних карт, щоб використовувати їх як джерело на початковому етапі вивчення історії. Таких завдань у авторів немає зовсім, а сучасні вимоги до підручника історії XXI ст. їх передбачають.

Автори зробили лише початок в цьому напрямку (с.108 “Козак Мамай”), розмістивши поряд з ілюстрацією завдання, яке допомагає аналізувати народну картину.

2. Ввести декілька невеличких історичних документів і методичний апарат до них, щоб на початковому етапі вчити дітей їх аналізу.

В цілому ж майстерність авторів полягає в тому, що їм вдалося вже сьогодні через різні історичні тексти та методичний апарат написати цікавий, дидактично досконалий єдиний блок про козацькі часи на Україні, який дійсно підготує учнів до сприйняття (а можливо, і дослідження) козацької тематики вже в системному курсі (7-8 класи).

Оригінальний пробний підручник для учнів 7 класу, який створили сучасні історики Смолій В.А., Степанков В.С.[8], пропонує свій підхід до вивчення історії України, зокрема початків козаччини, хоча сучасна діюча програма планує це вивчення у 8 класі.

Автори викладають матеріал, який нас цікавить, в останньому 8 розділі – «Українські землі під владою іноземних держав (XIV – перша половина XVI ст.)».

У §§31-32 “Українські землі у складі Московії, Угорщини, Молдовії, Кримського ханства і Турецької імперії” автори (у підзаголовку «Велика трагедія України») знайомлять учнів з причинами виникнення козацтва; називають ряд князів і воєвод (К.Острозький, Е. Дашкевич, С.Полозович, Б.Претвич, П.Лянцкоронський), які стояли біля витоків організації захисту земель від кримських і османських нападників, констатують про формування нового стану українського суспільства, який швидко формувався, – козацтва (перша половина XVI ст.), дають визначення самому поняттю “козак”.

У §§33-34 “Національні й соціальні процеси. Розвиток господарства “ є підзаголовок “Як виникло козацтво”. В невеликому за обсягом історичному тексті автори змогли з позиції останніх наукових досліджень даної проблеми чітко, доступно і цікаво подати матеріал, оздобивши його малюнками (Козак – Мамай, - с.247, Козацькі атрибути і зброя козацького війська XVI ст.), що допомагають засвоїти необхідну інформацію.

Учні 7 класу мають змогу ознайомитись з:

- причинами залюднення і господарського освоєння Дикого поля (роздача урядом земель служилому боярству, відхідництво, втікачі-селяни, які прагнули звільнитись від утиску);

- заняттями переселенців (різні промисли, землеробство), які набували військового вишколу, не гребували нападами з метою захоплення здобичі на татарські поселення, купецькі каравани;

- інформацією, яка поглиблює поняття “козак”, що давалось у попередньому параграфі, вказуючи на запозичення деяких рис степового життя від татар;

- новими рисами у розвитку козацтва (ріст чисельності, поява понять “козакування”, “ходити в козацтво”, “шукати козацького хліба”, виникнення козацьких слобід, хуторів, зимівників у верхів’ях Південного Бугу, на Росі, Тясмині, Дніпрі, Сулі та ін., зародження господарства фермерського типу, що базувалися на приватній власності та вільній праці вільних людей і функціонували задовго до виникнення подібних господарств у США);

- необхідністю об’єднуватись у ватаги для захисту зимівників і хуторів від татар, турків та споруджувати укріплені поселення.

Висновком до інформації про виникнення козацтва йде знову виділена шрифтом головна думка, яку необхідно засвоїти учням – протягом першої половини XVI ст. закладалися підвалини становлення козацтва як окремого стану українського суспільства.

Слід зазначити, що автори старанно попрацювали не лише над історичними текстами, а й методичним апаратом підручника, підготувавши до параграфів рубрику “Перевіряємо знання” та розмістивши в ній завдання I, II, III рівнів складності.

Нам здається, що до §§31-32 (с.236 “Перевіримо знання”) доцільно додати запитання до завдань I і III рівня, бо лише завдання II рівня складності містять роботу над проблемою козаччини (8, що означає термін “козак”), а цього замало. Перевірка знань до §§33-34 вже передбачає у завданнях I, II, III рівнів роботу над проблемою, яка нас цікавить. Щоб допомогти вчителю в організації роботи на уроці з учнями над проблемою козаччини, автором (при перевиданні підручника) можна ввести ряд запитань і завдань на полях книги і додати найнеобхідніші документи та ілюстрації з порадами їх досліджень.

На нашу думку пробний підручник пропонує можливий варіант ознайомлення учнів з темою козаччини вже у 7 класі, і слід до нього створити варіативну програму, щоб вчителі самі обирали, як їм зручніше і доцільніше працювати з дітьми і за якою книгою.

І завершує наш огляд вказаної вище літератури навчальний посібник Віталія Власова [9] для учнів загальноосвітніх шкіл, вчителів і методистів.

Слід зазначити, що проблема козацтва та Запорозької Січі викладається у В.Власова в основному грунтовніше, ніж у попередніх шкільних виданнях.

Авторові прислужився досвід як свій, так і колег, що йшли першопроходцями в розробці даної тематики для школяра (В.О.Мисан, Г.Я.Сергієнко, В.А.Смолій, Т.К.Швидько, В.С.Степанков, Н. М.Яковенко).

Спробуємо проаналізувати матеріал найновіших посібників з точки зору деяких дискусійних проблем, вказаних на початку нашої статті, і встановити, в якій мірі вдалось авторам і їх попередникам донести до школяра сучасний стан дослідження питання.

1. Вклад Запорожжя у державотворчість українського народу. (Вперше ця проблема зазвучала у навчальному посібнику Г.Я.Сергієнка і В.А.Смолія - §16, пункт ...”Формування держави”; більш докладніше була розроблена Г.К.Швидько - §19 «Утворення української козацької держави»; отримала подальше обґрунтування у нарисі Н. Яковенко - §1 «Організація території і модель влади козацької держави»).

В. Власов вперше заговорив про цю проблему у підручнику для 5 класу “Відродження української держави”; надав їй наукового, але доступного для учнів викладу у посібнику для 8 класу, чітко визначивши усі функції держави, її кордони, адміністративно-територіальний устрій, внутрішню, зовнішню політику. Наявність у посібнику необхідних карт для засвоєння даної проблеми (жодна історична книга попередників карт не має), рубрик “Зверніть увагу! Допитливим, Джерела свідчать”; методичного апарату розвивального характеру, чіткого історичного тексту з вміло розміщеною інформацією, надрукованою різним шрифтом, ілюстрацій допомагає дітям опанувати проблему з різних сторін.

2. Перетворення Запорожжя у важливий фактор міжнародних стосунків.

Вперше це питання розглядається Г.К.Швидко, “Запорожці в європейських країнах” і носить досить скупий інформаційний характер.

В. Власов вийшов на цю проблему інакше, розмістивши дрібним шрифтом текст, який зафіксував хронологічні рамки визнаних сусідніми державами Запорожжя (кін. XVI – перша пол. XVII ст.), та вказавши, представників яких саме країн приймали козаки. Далі автор розміщає документи в рубриці “Джерела свідчать” (про посольство Лясоти, уривки з творів польських істориків Мартина та Йоахима Бельських про козаків, але методичний апарат не розрахований на роботу у вказаному вище напрямку. Звідси можна зробити висновок, що дане питання потребує подальшої корекції при перевиданні посібника.

3. Питання оцінок деяких козацьких лідерів в історії України досить успішно піднімає у своєму нарисі Н. Яковенко («Богдан Хмельницький – людина і міф», «Війна берегів: Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Дем’ян Многогрішний «за і проти» Москви §3» «Мазепа і Мазепинці». Хотілося, щоб ця робота була продовжена авторкою і з приводу інших видатних осіб козацької епохи. Жодному з авторів інших підручників і посібників, включаючи і В.Власова (хоча в навчальному посібнику за 8 клас він намагався це зробити на прикладі діяльності Б.Хмельницького, Ю. Хмельницького, І. Мазепи – Українська держава за гетьманування Івана Мазепи, але це в порівнянні з Н. Яковенко перші кроки), не вдалась задумка, якщо навіть вона була.

А сучасні вимоги до підручника з історії відводять питанням оцінок видатних діячів провідну роль. Над цим слід буде працювати майбутнім авторам нових підручників.

Вдала знахідка В.Власова – це розміщення в посібнику пам’ятки для характеристики історичної особистості (с. 53). На нашу думку, доцільно в цю пам’ятку ввести останнім пунктом таке питання: чи обізнані ви з оцінкою діяльності даної особи, яку давали їй сучасні нащадки та провідні вітчизняні і зарубіжні історики?

Це спонукає дітей (і вчителів) до пошуку в напрямку, який є надзвичайно важливим в об’єктивному сприйнятті історичної особи, що жила і діяла в певну епоху.

4. Матеріал про міжнародні відносини держави Б.Хмельницького потрапив в шкільний посібник вже в 1993 році (Сергієнко Г.Я. , Смолій В.А.). Про них писали всі зазначені вище автори, які створювали підручники і посібники для вивчення початкового курсу історії в 5 класі (Гриценко І.С., Мисан В.О., Власов В.С., Данилевська О.М.).

Ганна Кирилівна Швидько приділила міжнародній політиці Б.Хмельницького цілий § 22. Н.Яковенко також знайшла місце для даної проблеми у своєму нарисі («Дипломатія Хмельницького в пошуках виходу»). В. Власов у навчальному посібнику з Історії України для 8 класу найцікавіше розкрив це питання. Він розмістив у параграфі “Утворення української козацької держави “ матеріал про місце України в міжнародних відносинах тогочасної Європи, показавши позиції католицького, протестантського та православного таборів та познайомив дітей з зовнішньою політикою козацької держави. Крім тексту, автор знайомить учнів з картиною Т. Г. Шевченка “Дари в Чигирині “ (шкода, що до картини нема запитань, які б допомогли вчителю організувати роботу над нею), та документом - уривок із свідчень венеціанського посла Альберта Віміна, який побував у Хмельницького в Чигирині влітку 1650 року. Методичний апарат, створений автором, сприяє продуктивній мислиннєвій роботі учнів (як, наприклад, запитання: Поміркуйте чи можна твердити, що зовнішньополітичні відносини Гетьманщини визначалися принципом: “У держави немає постійних друзів і постійних ворогів, а є постійні інтереси“. Відповідь обґрунтуйте).

5. Питання про правовий аспект входження України до складу Росії звучав в посібнику Г. Я. Сергієнко і В.А.Смолія при характеристиці Березневих статей 1654 р., де автори однозначно вказали, що Україна увійшла до складу Росії на правах широкої автономії (переговори в Переяславі, згодом у Москві, внаслідок яких цар затвердив названі вище статті). Автори констатували, що в складі монархічної Росії Українська держава з її республіканською демократичною формою правління була позбавлена можливостей подальшого розвитку.

Автори підручників для 5 класу поставились до цієї проблеми по-різному. В.О.Мисан взагалі не загострив на ній уваги; Гриценко І. С. та інші (с.88) відмітили, що «цар радо згодився взяти Україну під опіку й присягав (?), що Україна буде незалежною, а тільки козаки присягнуть на вірність цареві». Але про правовий аспект входження України до складу Росії мова не йшла. В.Власов і О.Данилевська в рубриці “Дізнайтеся ще про це!” повідомляють учням про підписання українсько-московського договору, який передбачав встановлення рівноправних і взаємовигідних відносин між обома державами і за яким незалежність України майже не зазнала обмежень.

Г.К.Швидько (с.174-175 “Статі Богдана Хмельницького“) уточнює назву договору (три варіанти “Березневі статті“, “Московські статті” і “Статті Богдана Хмельницького“), вказує на те, що міжнародний договір мав і конституційний характер, бо визначав державно-правовий устрій України – статус автономії, але, як і її попередники, не акцентує на дискусійності питання.

Аналітично характеризує договір Н.Яковенко (Переяславська угода). Вона знайомить свого читача з тим, що класифікація переяславського акта з точки зору міжнародного права є предметом тривалих дискусій. Наводить характеристику Переяславського договору, сформульовану Андрієм Яковлівим, і варіантами “його інакшої інтерпретації з точки зору міжнародного права: як акта неповної інкорпорації України Москвою на основі автономії). Це трактування виникло у ХІХ ст., його ж дотримувалася і радянська історіографія); як з’єднання на основі реальної, або ж персональної унії , як встановлення васальної залежності України від Москви (протекторат, ідею якого підтримував М.Грушевський), як мілітарного союзу, забезпеченого протекторатом (В.Липинський)”.

Далі авторка вказує, що деякі дослідники необґрунтовано трактують договір як конфедерацію, і заперечує таку назву (конфедеративний зв’язок передбачає рівне партнерство з’єднаних політичних організацій, а гетьман визнавав себе підданим царя).

Н.Яковенко “відшукує” корені творення міфу “возз’єднання” України з Москвою і вказує, що належать вони церковній історіографії, яка оперувала образом суцільного православного простору, загроженого з боку “латинства”. А в “радянський час цей міф був оточений новою аурою, санкціонуючи історичним авторитетом неподільності радянської імперії і наголошуючи на місійній ролі її організуючого ядра-Росії, що завжди “визволяла від чужоземних загарбників” уведення до свого складу сусідні народи”.

Далі авторка пояснює читачеві, що Москва й Чигирин вкладали різний зміст у суть відносин, які оформилися між ними в березні 1654 р. Вона наводить визначення М.Костомарова, за яким “Московська політика не допускала федеративного ідеалу, і приєднання України до Московської держави розуміла не інакше, як в значенні перетворення вільних козаків на царських холопів”. І закінчує свою думку висловом з російського “Літопису о многих мятежах”, написаному в 1658р., де оповідається, що цар з Божою поміччю попленив Литву, Білу Русь і Малу Русь.

В.Власов приділяє українсько-московському договору 1654 р. належну увагу, докладно інформуючи юних читачів про оформлення міждержавних відносин-присяга на Переяславській Раді 8 січня 1654р. (127 338 осіб), а згодом Березневі статті. Автор ґрунтовно знайомить учнів з даними істориків про справжній перебіг подій - хто саме присягнув, а хто ні і чому. Н.Яковенко констатує, що кожна із сторін, яка укладала договір, бачила його по-своєму, і вказує на особливість українсько-московського договору, який “являє собою групу документів від кожного зі станів – ніби окремі угоди від духівництва, міщанства, козаків”. Далі коротко характеризує статті і акцентує, що лише міщани загалом порозумілися з московським урядом, козацтво з українською православною шляхтою – тільки частково, а православне духівництво відмовилося від незаконних вимог Москви. І далі, на наш погляд, автор робить крок назад у порівнянні з висвітленням цієї проблеми Н. Яковенко, він навіть не згадує про дискусійність проблеми, а впевнено констатує, що “умови українсько-московського договору 1654 р. свідчать про об”єднання України й Малоросії у своєрідну конфедерацію”.

Викликає схвалення методичний апарат, підготовлений В. Власовим, особливо його таблиця с. 138, яку пропонується проаналізувати учням, порівнявши гетьманську Україну і Московію за певними чинниками: влада правління, основа економічного устрою, наявність самоврядування в містах, основні риси культури, зв’язки з зовнішнім світом.

Попрацювавши над таблицею, учням необхідно дати відповідь. Чи був можливий рівноправний союз між Україною та Московією? Чи мала Україна перспективу щодо свого розвитку (поступу) в союзі з Московією?

На наш погляд, питання про правовий аспект входження України до складу Росії все ж таки опрацьоване недостатньо і авторам майбутніх підручників слід буде підійти до цього уважніше.

Визначаючи позитивні зрушення в дослідженні козацької тематики і створенні підручників для учнів 5-8 класів, хотілося б вказати на проблеми, які ще постають на сьогодні в цьому ракурсі.

I. В змістовному плані:

Підручники і посібники, за винятком небагатьох (як-от Н.Яковенко, але, однак, не в повній мірі), не знайомлять з дискусійними питаннями учнів, а констатують факти як уже певну істину.

Наприклад :

- Дискусійним лишається правомірність щодо ототожнення хортицького замку з першою Запорозькою Січчю.

- Далеко не всі вітчизняні дослідники позитивно оцінюють досить суперечливу історичну постать Д.Вишневецького. А ряд істориків (В.Антонович, М.Драгоманов, В.Голобуцький та інші) висловлюють сумніви щодо ототожнення князя зі славнозвісним козаком Байдою і обґрунтовано заперечують цю історичну версію.

- Полярність оцінок щодо українсько-московського договору 1654р.

- Неоднозначність оцінки діяльності Б.Хмельницького та інші.

Наша думка така, що дітей обов’язково слід знайомити на сторінках підручників з тими проблемами, які ще треба буде досліджувати, врахувавши, звичайно, вікові особливості юних читачів. Це сприятиме появі в українській історичній науці майбутніх Г.Шліманів. Вченим і дослідникам, які створюють навчально-методичні комплекси, необхідно звернути увагу на точність хронології і відповідність її програмі.

Наприклад:

- Перші документальні згадки про козаків (Г.Швидько – 1492 р., В.Власовим – 1498 р.)

- Заснування першої Запорозької Січі (Г.Швидько – 1552 р., за В.Власовим – 1556 р.)

- Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького (В.Мисан – 1648-1657 рр., В.Власов – 1648-1658 рр. та ін.)

- У підручниках козацтво має бути показано різнобічно для об’єктивності сприйняття; слід до навчального комплексу вводити свідчення не лише чужинців і вітчизняних істориків, які “бачили” в цьому явищі одні позитивні якості, а й відомості тих авторів, що сприймали козацтво як негативний елемент (П.Куліш, К.Шайноха, Т.Корзон, С.Соловйов, В.Ключевський, М.Покровський та інші).

- У підручниках відсутній показ тих чинників, які єднали українське козацтво з аналогічними явищами порубіжного світу (козаки донські, терські та ін., ускоки і гайдуки у південних слов’ян, а також у румун і угорців). Слід також яскравіше акцентувати, в чому ж полягає феномен українського козацтва (це показала лише Г.Швидько).

- На наш погляд, доцільно ввести в підручники до відповідних тем козаччини (це можуть бути певні рубрики: “Досліди, чи це було насправді так?”, “Т.Шевченко – історик”, “Поетична творчість чи історичний документ?” та ін.) уривки з творчості Т.Шевченка, де він навмисне спотворює фактичний матеріал, в цілому правильно змальовуючи історичну епоху. Це спонукає дітей до пошуку істини допоможе глибше зрозуміти творчість українського генія. Ми гадаємо, що історично-літературна розвідка Антоновича (Поеми Т.Шевченка історичного змісту) чекає свого Колумба, який би познайомив сучасного школяра, як дослідник с поемами Т.Шевченка, які описують козацьку добу.

- У підручники доцільно вводити (можливо, там, де формується словник персоналій) відомості як про маститих дослідників козаччини в минулому (М.Костомаров, В.Антонович, Д.Яворницький, М.Грушевський), так і про сучасних істориків, що працювали і продовжують працювати над проблемою (О.Апанович, К.Свєшніков, В.Сергійчук, Ю.Мицик, В.Пірко, І.Винокур та ін.).

- На наш погляд, слід ввести в підручники інформацію про затоплення козацьких святинь Каховським морем, щоб попередити в майбутньому подібні трагедії.

II. У методичному аспекті:

- Авторам майбутніх підручників слід пам’ятати, що, створюючи нову книжку, необхідно дотримуватись як орієнтації на державний стандарт освіти з історії (на жаль, ми маємо на сьогодні лише проект [10], очевидно, що нагальна потреба прийняти державний стандарт з предмета є проблемою номер один для учнів, вчителів, авторів підручників та ін.), так і на критерії до сучасного підручника в цілому і з історії зокрема [11].

Щиро хотілося, щоб стаття допомогла сучасним авторам-дослідникам створювати такий підручник з проблеми, який би приніс радість учням, задоволення вчителям і в повні мірі зміг організувати навчальний процес.

Література:

1. Кульчицький С. Державний стандарт освіти і вимоги до нового покоління підручників з історії // Історія України.— 2001.— ?5.

2. Дубас О. Підготовка і видання нових підручників. Досягнення і головні труднощі // Історія в школах України.— 1999.— ?2.

3. Власов В.С., Данилевська О.М. Вступ до історії України: Підручник для 5 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Абрис, 1999; Сергієнко Г.Я., Смолій В.А. Історія України (з найдавніших часів до кінця ХVIII ст.).: Навчальний посібник для 7-8 класів середньої школи. – К.: Освіта, 1993; Швидько Г.К. Історія України ХVI-ХVIII століття.: Підручник для 8 класу середньої школи. –К.: Генеза.— 1997; Смолій В.А., Степанков В.С. Історія України.: Давні часи та середньовіччя.: Пробний підручник для 7 класу. – К.: Освіта.— 2000; Власов Віталій. Історія України.: 8 клас / За ред. Ю. А. Мицика.: Навчальний посібник. – К.: А.С.К.— 2000; Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVIII ст./ Навчальний посібник для учнів гуманітарних гімназій, ліцеїв, студентів іст. фак., вузів, вчителів. – К.: Генеза.— 1997.

4. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Історія України. 5-11 класи. Всесвітня історія. 6-11 класи. – К.: Шкільний світ.—2001.

5. Мисан В.А. Робочий зошит з історії України. Підручник для 5 класу середньої школи. Вид. 2-е, виправлене та доповнене, - К.: Генеза.— 1997.— С.68-93.

6. Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.

7. Власов В.С., Данилевська О.М. Вступ до історії України.: Підручник для 5 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Абрис.—1999.

8. Смолій В.А., Степанков В.С. Історія України.: Давні часи та середньовіччя.: Пробний підручник для 7 класу. – К.: Освіта.— 2000.

9. Власов Віталій. Історія України.: 8 клас/ за ред. Ю.А.Мицика: Навчальний посібник. – К.: А.С.К.— 2000.

10. Проект Державний стандарт загальної середньої освіти в Україні. Суспільствознавство. – К.: Генеза, 1997 р.

11. Див.: ст. Ізабель де Кегель // Історія в школах України.— 1999.— ?2 та матеріали семінару «Подготовка и опубликование новых учебников по истории для школ в европейских странах, проводящих демократические преобразования», 1996.

вгору