Визначення основних категорiй навчального тексту i проблеми створення пiдручника з української мови для студентiв-нефiлологiв

В.М.Алтухов , Н.I.Буяновська

Стрiмке зростання потокiв iнформацiї, характерне для сучасного суспiльства, позначається перш за все у диференцiацiї та спецiалiзацiї пiдручникiв та iнших навчально-методичних матерiалiв за рахунок їх орiєнтацiї на рiзнi контингенти учнiв та їх рiдну мову, на рiзнi профiлi, форми й цiлi навчання тощо.

Навiть неповна типологiя пiдручникiв з української мови для студентiв-нефiлологiв не може зневажати такими основоположними класифiкацiйними ознаками, як: адресат пiдручника – професiйна, соцiальна характеристика аудиторiї, для якої призначений даний посiбник; тип посередника мiж посiбником й учнем: викладач, телебачення й радiо, система завдань та контролю при заочному навчаннi; цiлi навчання – один або декiлька видiв комунiкативної дiяльностi, оволодiння якими забезпечує даний пiдручник (унiверсальний, пiдручник за спецiальнiстю або з дiлового мовлення i т. iн.); методика навчання – реалiзований у пiдручнику набiр методичних прийомiв для презентацiї навчального матерiалу, вправ i контролю.

Вже зараз кiлькiсть пiдручникiв настiльки велика, що важко зберегти у пам’ятi найбiльш суттєвi їх характеристики. Тому слiд розробляти науковi об’єктивнi методи опису й аналiзу матерiалу, що стає найбiльш актуальним завданням для фахiвцiв.

Серед проблем навчання i створення пiдручникiв з української наукової мови важливе мiсце посiдають проблеми навчального тексту. У данiй статтi здiйснена спроба визначити основнi категорiї тексту, показати їх взаємозалежнiсть i взаємозумовленiсть, якi забезпечують комунiкативну дiяльність, а також наголосити на важливостi теоретичних дослiджень для створення пiдручника з української мови для студентiв-нефiлологiв.

У загальнiй теорiї мовознавства придiляється ще недостатньо уваги вивченню системних i функцiональних властивостей тексту, закономiрностей його органiзацiї. Не можна говорити про будь-який об’єкт дослiдження, в даному випадку про текст, не назвавши його категорiй. Проте в лiтературi вiдсутнi роботи, якi б систематизували правила й функцiонування категорiй тексту.

Деякi лiнгвiсти видiляють три основних категорiї - параметри, якi вони вiдповiдно визначають як вербальний, синтаксичний i семантичний. Вербальний параметр утворюється конкретними реченнями, якi формують текст, синтаксичний визначається взаємозв’язками частин тексту, а семантичний визначає змiст тексту i визначає частини, на якi текст подiляється [1, 112].

Iншi визначають такi основнi параметри: тема, фокус, зв’язок. Тема – це основний змiст тексту, фокус служить для видiлення маркованих елементiв тексту (слова, словосполучення, речення), а зв’язок – це засiб об’єднання рiзноманiтних вiдрiзкiв висловлювання. Але цi параметри властивi мовi взагалi. Без них немає процесу комунiкацiї. Тому, якщо визнати цi параметри ознаками тексту, то слiд ототожнити поняття мовлення й тексту [3, 48].

Тут слiд визначити загальноприйняте положення, що хоча мовлення за природою спонтанне, неорганiзоване, але воно має свої обмеження, визначенi загальною системою мови. Однак системнiсть мовлення i системнiсть мови не спiвпадають за своїми показниками. На думку дослiдникiв, системнiсть у текстi ще тiльки починає вивчатися. I все ж таки у будь-якому текстi, можна знайти категорiальнi ознаки, якi вiдрiзняють його вiд iнших одиниць мови. Розглядаючи їх як граматичнi категорiї, слiд зазначити, що не всi вони властивi будь-якому тексту, i не завжди наявнi там, де вони обов’язковi. I тiльки пiсля набутого досвiду спостережень над функцiонуванням кожного типу тексту в рiзнi перiоди можна визначати всi його категорiї [4, 6, 29, 38].

Отже, текст як факт мовленнєвого акту системний. Текст являє собою закiнчене повiдомлення, яке має свiй змiст, органiзований за абстрактною моделлю однiєї з форм повiдомлень (функцiонального стилю, його рiзновидiв i жанрiв), i характеризується своїми дистинктивними ознаками.

Змiст стосовно тексту набуває свого термiнологiчного використання, вiдмiнного вiд понять «смисл» i «значення». Змiст як термiн граматики тексту вiдноситься лише до iнформацiї, яка мiститься в текстi в цiлому; смисл – до повiдомлення, що є в реченнi або у надфразовiй єдностi; значення – до морфем, слiв, словосполучень, синтаксичних конструкцiй. Цi категорiї можна визначити як категорiї тексту. Вони отримують свої конкретнi форми реалiзацiї. Так, наприклад, форми категорiї iнформативностi – це розповiдь, мiркування, опис; категорiя iнтеграцiї реалiзується у пiдрядних формах одних частин тексту iншими; у стилiстичних прийомах, у синонiмiчних повторах та iн [76,104].

Категорiя ретроспекцiї виявляється як композицiйними, так i лексичними засобами.

Оскiльки розрiзняємо «правильнi» речення в тексті, можна подiлити тексти на «правильнi» та «неправильнi», тобто на тi, в яких проявляються в повнiй мiрi або частково характернi для цього тексту категорiї, і такi, в яких порушуються основнi категорiї. Бiльшiсть текстiв з точки зору органiзацiї прагне до дотримання норм функцiональних стилiв i тим самим набуває «правильностi».

Слiд визначити також одиницю тексту. Нею є надфразова єднiсть, яка поєднує ряд речень. Речення виступає тут як складкова частина та як частина завершеної комунiкацiї. На сьогоднi вивчення надфразових єдностей проводиться в чотирьох планах: 1) у планi семантики, 2) в планi прагматики; 3) в планi синтаксису, 4) в планi функцiонування.

Найменш визначеним є другий план – план прагматики. Вивчення надфразових єдностей є важливим тому, що саме в планi прагматики можливе вивчення послiдовностi частин тексту, тобто створення механiзму його будови.

У планi функцiонування вивчення єдностей ведеться переважно у художньому стилi.

Аналізуючи той чи iнший текст, ми бачимо, що окремi його частини, iнодi навiть тi, що стоять на значнiй вiдстанi, бувають пов’язанi засобами зв’язку. Деякi лiнгвiсти використовують термiн когезiя (вiд англ. cohesion - зчеплення). Когезiя забезпечує логiчну послiдовнiсть, темпоральний або просторовий зв’язок окремих повiдомлень, фактiв, дiй та iн.

Категорiя когезiї i категорiя континууму пов’язанi мiж собою й доповнюють одна одну. Категорiя континууму пов’язана з поняттями простору i часу. Її можна представити як певну послiдовнiсть фактiв, подiй, якi вiдбуваються у просторi i часi. Це категорiя тексту, а не речення, тому що в реченнi не має розгортання думки. Суттєво континуум – це синтез когезiї i переривчастостi. Ця категорiя реалiзується в текстi за допомогою видових i часових форм, семантико-функцiональних вiдношень.

Серед категорiй видiляється також форма залежностi й вiдносної незалежностi вiдрiзкiв тексту вiдносно змiсту всього тексту або його частини (сентенцiї), яку ще називають автосемантiєю. Вона є необхiдним прийомом органiзацiї тексту, який розкриває змiстовно-концептуальну iнформацiю.

Категорiї ретроспекцiї i проспекцiї пов’язанi з часовими i просторовими поняттями. Ретроспекцiя базується на можливостi пам’ятi утримувати iнформацiю i пов’язувати її з тiєю, яка повiдомляється. Практично кожний текст базується на ретроспекцiї. Вона являє собою своєрiдний повтор думки. Ъї можна розглядати як паузу. Як i бiльшiсть категорiй, ретроспекцiя пов’язана з iншими категорiями – когезiєю, iнформативнiстю, автосемантiєю.

Проспекцiя – один з прийомiв розповiдi, який дає можливiсть чiтко уявити собi зв’язок i обумовленiсть подiй i епiзодiв. Ця категорiя часто простежується i в наукових текстах. Рiзниця мiж цими категорiями полягає в тому, що ретроспекцiя завжди посiдає якесь мiсце у поступовому русi тексту, а проспекцiя викликана самим ходом сюжету.

Модальнiсть – це категорiя, властива мовi в дiї, тобто у мовленнi. Але у рiзних типах текстiв проявляється вона по-рiзному. Так, наприклад, домiнує в поетичних текстах: логiчність, аргументованiсть – типовi якостi наукових текстiв – звичайно не залишають мiсця суб’єктивнiй модальностi. Тому її можна визначити як нульову. Однак сумнiв щодо правильностi дослiдження може розглядатися як один з проявiв модальностi. На жаль, автори наукових робiт рiдко висловлюють вербально своє вiдношення до власних висновкiв.

Чiтко виступає модальнiсть також у публiцистичних статтях.

Як уже визначалося, всi категорiї тексту пов’язанi i взаємообумовленi. Як тiльки розглядаються особливостi певної категорiї, в дiю вступають iншi. Метод аналiзу тексту полягає в тому, що всi цi частини розглядаються як iзольовано, так i в їх взаємозв’язку. Такий метод можна назвати синтезованим, або iнтегруючим.

Стосовно тексту iнтеграцiя – це скорiш процес, нiж його результат. Вона забезпечує послiдовне осмислення iнформацiї. Результат iнтегрування пов’язаний з категорiєю завершеностi. Iнтеграцiя по-рiзному сприймається в наукових, публiцистичних i дiлових текстах, з одного боку, i в художнiх – з iншого. Вона є функцiєю обсягу тексту: чим бiльший текст, тим менше спостерiгається i реалiзується категорiя iнтеграцiї. У наукових текстах вона легко пiддається аналiзу. Слiд чiтко розрiзняти когезiю i iнтеграцiю. Когезiя – це форми зв’язку, а iнтеграцiя – це поєднання всiх частин тексту з метою досягнення його цiлiсностi. Вона здiйснюється не тiльки формально-граматичними засобами зв’язку, але й семантико-тематичними.

Що можна вважати завершенiстю тексту? Вiдомо, що текст має початок i закiнчення. Текст можна вважати завершеним тодi, коли його задум отримав вичерпне висловлювання. Iншими словами – функцiя роздумiв, розповiдей, описiв та iнших форм комунікативного процесу, коли, на думку автора, бажаного результату досягнуто поступовим рухом теми, її розгортанням [2, 41].

Таким чином, уявлення про категорiї тексту, про функцiонування в ньому граматичних категорiй та iнших засобiв функцiонально-семантичних категорiй сприятимуть розвитку комунiкативної методики, створенню ефективних пiдручникiв, оскiльки текст бiльше наближений до умов комунiкацiї, нiж iншi мовнi одиницi, i посiдає важливе значення в загальнiй структурi пiдручника з української мови для студентiв-нефiлологiв.

Аналiз структури наукових текстiв пiдручникiв з української мови для студентiв-нефiлологiв дозволяє вiдокремити таку його структурну одиницю, як абзац. Саме абзац є найважливiшою для наукового тексту архiтектонiчною одиницею. Вiн характеризується насамперед у планi органiзацiї змiсту: план вираження тут пiдпорядковується плану змiсту, що проявляється у рядi мовних засобiв, покликаних задовольняти потреби вiдтворення зв’язкiв i вiдношень мiж компонентами абзацiв, iєрархiчну залежнiсть мiж компонентами складної закiнченої думки.

У межах абзаца видiляються, у свою чергу, такi синтаксичнi iнгредiєнти, що обслуговують як потреби абзаца, так i потреби речення [5, 85].

Саме тому в процесi вивчення наукового стилю в аудиторiї студентiв-нефiлологiв науково-методичний апарат спостереження за структурою тексту має першочергове значення. Результатом кропiткої багатоаспектної роботи над текстом має стати формування i закрiплення вмiнь та навичок сприймати «чужi» i створювати свої науковi тексти рiзного характеру.

Лiтература:

1. Арутюнова Н.Д. Номинация и текст // Языковая номинация. – М., 1977.

2. Багмут Н.Й. Семантика i iнтонацiя української мови. – К., 1991.

3. Гальперин И. Р. Информативность единиц языка. – М., 1974.

4. Доблаев Л.П. Смысловая структура учебного текста и проблемы её понимания. – М., 1982.

5. Коваль А.П. Науковий стиль сучасної української лiтературної мови. Структура наукового тексту. – К., 1970.

6. Лосева Л.М. Как строится текст. – М., 1980.

7. Скуратовський Л.В. Пiзнавальнi завдання з української мови. – К., 1987.

вгору