Сучасна наукова термінологія у навчальному процесі

В.С.Білецький

Сьогодні, в процесі розширення сфери вживання української мови в науці, техніці, освіті, особливої ваги набуває алгоритм цього процесу. Від того, наскільки він відповідає “стартовій позиції”, факторам, що обумовлюють динаміку процесу, кадровому забезпеченню та ін. умовам, залежить кінцевий результат та швидкість і ефективність його досягнення. В галузях, де українська мова була практично витіснена і внаслідок цього практично “завмерла” на десятиліття у своєму розвитку, раціональною видається така послідовність кроків: 1. Створення новітніх лексичних (дво-, три-, чотиримовних і т.д.) фахових словників; 2. Створення тлумачних фахових словників; 3. Енциклопедичні галузеві видання; 4. Базисні підручники; 5. Підгалузеві посібники, курси лекцій, методичні розробки.

При цьому, враховуючи нерозвиненість національної терміносистеми в ряді технічних (прикладних) галузей, важливість етапу створення фахових термінологічних словників та енциклопедичних видань, які б відображали сучасний рівень розвитку знань, важко переоцінити, бо саме вони покликані виконувати нормотворчу функцію. Але для укладення і випуску друком таких фундаментальних видань навіть за сприятливих умов (творча лабораторія, підключення широкого кола вузьких спеціалістів, фінансове забезпечення тощо) необхідно мінімум 3-5, а інколи й 10 та більше років. Тому в реальному житті часто нові підручники і посібники з’являються до унормування галузевої (підгалузевої) терміносистеми. Їх автори, як правило, базуються на досягнутому термінологічному рівні і власному мовленнєвому досвіді. Аналіз таких підручників і посібників показує їх мовну (термінологічну) недосконалість. Така навчальна література може бути віднесена до “першої хвилі” впровадження української фахової мови. Попри свою позитивну функцію ця література несе ряд негативів, бо сприяє закріпленню в фаховому мовленні ряду ненормативних термінів-запозичень, термінів-покручів, сленгу, неправильне вживання (або й зовсім невживання) літери “ґ” і т.п.

Виходячи з необхідності мати фахові підручники в ряді технічних галузей вже сьогодні, але зважаючи на об’єктивно тривалий процес створення нормативних лексичних, тлумачних, енциклопедичних видань, доцільно сформулювати декілька рекомендацій, які спрямовані на покращання навчальної літератури “першої хвилі”.

По-перше, на нашу думку, необхідно дотримуватися інтеґральних принципів термінотворення. Тобто не слід замикатися тільки на пошуку національних словотворчих механізмів, а активно залучати і використовувати світові надбання. При цьому проблема номінування того чи іншого поняття повинна вирішуватися індивідуально для кожного терміна – з використанням потенціалу рідної мови або шляхом інтерпретації вже готового терміна з іншої мови, звідки поняття запозичується і вводиться до національної системи (через транскрибування, прямий переклад, калькування). Зрозуміло, що у першу чергу запозичення приходять до нас, як і раніше, з латинської та грецької мов, а в останні десятиліття – з англійської і російської мов. В деяких специфічних галузях, наприклад, гірничій, значна кількість термінів запозичена з німецької мови.

По-друге, необхідно переосмислити підходи до джерельної бази новостворюваної навчальної літератури і особливо новітніх енциклопедичних видань. Ні в якому разі не слід замикатися на тому банку даних, який існував за часів СРСР. Необхідно ґрунтовно опрацьовувати літературу Західного світу, зокрема видання української діаспори, вивчати і використовувати надбання українських вчених Острозької та Києво-Могилянської академії видатних українських вчених-одинаків (Ю.Котермак, І.Пулюй та ін.) та наукових шкіл ХІХ-ХХ ст., ресурси інтернету.

По-третє, слід по-новому ідентифікувати власне надбання української науки та українських вчених, виходячи не тільки з місця їх народження, праці, але і враховуючи самоідентифікацію та внесок в українську і світову науку. Питання історії української науки в кожній з підгалузей стоїть дуже гостро, бо воно практично не опрацьоване, на сьогодні є фактично білою плямою, але в новітній навчальній, енциклопедичній та іншій фаховій літературі повинно відображатися повною мірою.

По-четверте, слід дотримуватися єдиних норм вживання літери “ґ”. На сьогодні, на жаль, не прийнято нового правопису і вживання цієї літери у науковій літературі та мас-медіа досить вільне – від повної її іґнорації до “тотальної” заміни м’якого “г” на проривне “ґ” у всіх словах іншомовного походження. Разом з тим необхідні чіткі і логічні правила, які б, з одного боку, враховували національну традицію м’якого “г”, а з іншого – наявність літери “ґ” в українській абетці. На нашу думку, необхідно в термінах латинського походження, а також термінах з німецької, англійської, французької мов здебільшого транслітерувати g через “ґ”, а в термінах грецького походження - найчастіше через г. При цьому враховувати традицію м’якого “г” в українській мові, наприклад, в широковживаних словах грам, градус тощо. Водночас в іноземних прізвищах літера g передана через “ґ” : ґіббс, ґалілей, ґальвані, ґаусс і т.д. Ми вважаємо цілком виправданим вживання літери ґ всередині або в кінці слів-термінів: обґрунтування, квершлаґ тощо, а також прізвищ: Аґрікола. Саме такі правила де-факто прийняті і працюють в ряді сучасних хімічних та гірничих словників, енциклопедичних видань.

По-п’яте, при створенні нової навчальної та довідкової (тлумачної, енциклопедичної) літератури треба повною мірою використовувати пароніми, якими багата українська мова, не плутаючи, скажімо, ґрануляцію і ґранулювання, кальцинацію і кальцинування тощо.

По-шосте, вважаємо неприйнятним вихолощення української мови шляхом повного виключення з неї активних дієприкметників, синонімів з російської, польської тощо. Але введення в літературну мову нових словотворів повинно бути обережне, апробоване серед фахівців-мовників. Щодо синонімів, які мають різне частотне вживання на різних територіях (скажімо, ствол і стовбур – стосовно шахти, свердловини на Західній і Східній Україні), то в науковій і навчальній літературі слід брати до вжитку обидва синоніми.

Дотримання вказаних рекомендацій дозволить уникнути прикрих мовних і смислових помилок і недоречностей вже на етапі “першої хвилі” україномовних підручників та посібників. Що ж до “другої хвилі” та наступних “хвиль” сучасних підручників і посібників, то вони повинні повністю базуватися на нормах і фактажному матеріалі новітніх фундаментальних українських словників, тлумачних і енциклопедичних видань, які сьогодні активно готуються і виходять друком практично у всіх галузях знань.

вгору