Чи юга, чи день в проміннях косих, 
Чи зоря пливе вечірнім плесом, 
Сорок літ робив на хмарочосах, 
Сорок літ — усе каменотесом.
 
У Чікаго шліфував граніти, 
У Нью-Йорку — «білдінга» підводив, 
Мертвий камінь був як самоцвіти 
3 рук його, Америці на подив.
 
А збери снагу його і змогу, 
Що лягла у камінь понадміру, 
Тим камінням вистелиш дорогу 
Із Нью-Йорка у Аляску сіру.
 
А склади каміння те на грані, 
В висоту зведи камінні грати, 
Буде та колона як в тумані, 
Бога дасть за бороду чіпати.
 
От уже дійшов старого віку,
От уже і з рук не та робота, 
І його, як старця чи каліку, 
Виставили раптом за ворота.
 
Він пішов в стару свою землянку, 
Де не камінь, а гнилі пороги, 
Де мокриці в щілях на світанку 
Стіни плачуть мокрі од вологи.
 
З горя випив віскі чесну склянку,
Гнівно думав з ночі безгомінням:
Мільйонера вкласти б в цю землянку,
Завалить шліфованим камінням!