Колисав мою колиску
Вітер рідного Поділля
І зливав на сонні вії
Степового запах зілля.
 
Колисав мою колиску
Звук підгірської трембіти,
Що від неї зорі меркнуть
І росою плачуть квіти.
 
Колисав мою колиску
Голос недалеких дзвонів,
І веселий спів весільний,
І сумний плач похоронів.
 
Колисав мою колиску
Крик неволеного люду
І — так в серце вколисався,
Що до смерті не забуду
 
1901