Віктор Володимирович Медведчук вирізняється рідкісним прагненням самозвеличення та манією до усіляких звань, нагород і посад. 
У вересні 1990 року було створено Спілку адвокатів України. На голову С пілки пропонували кандидатуру відомого київського адвоката Олександра Нечипоренка, тодішнього народного депутата України від М.Києва, але він від посади відмовився, мотивуючи це великою зайнятістю у парламенті. У зв'язку з його відмовою активність проявили кілька осіб і запропонували кандидатуру Віктора Медведчука. На цей час у середовищі юристів він був нічим не примітною особою: як адвокат не виграв жодного резонансного процесу, як юрист не написав жодної поважної статті, як громадянин не зробив жодного гідного суспільного вчинку. 
Про саму Спілку адвокатів та її завдання самі адвокати тоді не мали чіткого уявлення, тож і не стали дискутувати і обрали головою Віктора Медведчука, тим більше, що на його підтримку виступив і сам О.Нечипоренко. Так Віктор Володимирович Медведчук став головою Спілки адвокатів України і членом правління Спілки адвокатів СРСР. Посада винесла нашого героя на український і всесоюзний рівень та сприяла його подальшому суспільному злету. 
Сам В.Медведчук приділив новоствореній організації немало часу та уваги і добився значних успіхів в її популяризації. Особливу роль у цьому плані відіграла друга річниця створення Спілки, яку відзначали майже на загальноукраїнському рівні. До цього ювілею правління спілки 7 травня 1992 року порушило перед президентом України Леонідом Кравчуком клопотання про присвоєння почесного звання „Заслужений юрист України" кільком адвокатам, серед яких на першому місці названо Віктора Володимировича Медведчука. І вже 19 серпня 1992 року президент України Л.Кравчук своїм указом присвоїв В.Медведчуку почесне звання „Заслужений юрист України" з формулюванням „за заслуги у зміцненні законності, захисті прав та законних інтересів громадян". Що це були за „заслуги", залишається великою загадкою. Невже натяк на „захист прав" політв'язнів Юрія Литвина і Василя Стуса? Чи, може, тоді про ці процеси у відділі нагород адміністрації президента України ще не знали? Швидше всього, що так. 
Як би там не було, але очевидно одне - почесне звання Заслужений юрист України" В.Медведчук отримав разом з групою юристів, до якої входили голова і заступники голови Спілки адвокатів України, на честь річниці створення самої Спілки, тобто не за якісь конкретні заслуги, а завдяки посаді, яку на той час обіймав. 
У 1993 році голову Спілки адвокатів України - заслуженого юриста України В.Медведчука - обирають головою Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України. Наступного року В.Медведчука як голову Спілки адвокатів вводять до складу координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при президентові України. У 1995 році він стає членом ради роботодавців та товаровиробників при президентові України, а в 1996-му - радником президента з питань податкової політики, в 1997-му - членом Вищої економічної ради президента України. Чому юрист із дуже сумнівним минулим став членом Вищої економічної ради президента України Леоніда Кучми, залишається загадкою, однак ця посада стає підставою для одержання В.В.Медведчуком почесного звання дійсного члена Академії економічних наук України. Яке відношення адвокат має до економічної науки, можуть відповісти лише ті, хто зробив Віктора Медведчука академіком економіки при повній відсутності праць і публікацій у цій галузі науки. Згодом В.Медведчук стає ще й академіком Міжнародної слов'янської академії, членом Вищої ради юстиції України, головою Національної ради з питань молодіжної політики при президентові України. Тобто публічно задекларована сфера діяльності Віктора Медведчука охоплює дуже широкий спектр: адвокатура, податкова справа, економіка, боротьба з корупцією та оргзлочинністю, зайнятість населення, молодіжна політика, юридична та економічна наука. Як все це під силу одній людині, причому дуже серйозно зайнятій власним бізнесом? 
Думаю, відповідь очевидна. 
Бурхлива діяльність В.Медведчука отримала відповідну оцінку Леоніда Кучми. Перший орден „За заслуги" III ступеня В.Медведчук одержав як голова Спілки адвокатів з нагоди п'ятої річниці незалежності України, хоча до справи боротьби за незалежність він не мав жодного стосунку. Більше того, як добре свідчить його участь у судових процесах Юрія Литвина і Василя Стуса, все було з точністю до навпаки. В указі президента №753/96 від 22 серпня 1996 року зазначено, що В.Медведчук удостоюється нагороди „за визначні досягнення у праці, що сприяють економічному, науково-технічному і соціально-культурному розвиткові України, зміцненню її державності і міжнародного авторитету". Між іншим, згідно з цим указом і з таким же формулюванням орденом „За заслуги" III ступеня був нагороджений і Г.Суркіс. У 1998 році президент нагороджує Віктора Медведчука орденом „За заслуги" II ступеня, а в 2000 році - І ступеня. Таким чином, Віктор Медведчук стає повним кавалером ордена „За заслуги". Але нехай спробує хтось пригадати бодай про одну заслугу Віктора Медведчука перед Україною, гідну державної нагороди. Невже участь у брутальному парламентському перевороті січня 2000 року, обмані народних депутатів, прямій причетності до кількох сфальсифікованих постанов Верховної Ради України варті нагороди орденом „За заслуги" І ступеня? Чи не є це яскравим прикладом профанації самої справи державних нагород у сучасній Україні? 
Але, крім державних орденів, Віктор Медведчук встиг отримати ще й статуетки шоу-акції „Людина року" у 1996-му, 1997-му, 1998 роках його визнано „Юристом року". За що? У 1999 році він став лауреатом в номінації „Політичний лідер року", перевершивши навіть Леоніда Кучму. Але ось питання: в чому ж полягає це лідерство? Варто зазначити, що в ці ж роки приятель Віктора Медведчука Григорій Суркіс регулярно ставав лауреатом в номінаціях „підприємець" і „меценат" року. 
Створили собі гучну виставу, орендують найкращий в Україні зал. запрошують артистів, нагороджують себе та друзів і твердять, що кращих юристів, підприємців, меценатів, політиків, ніж вони, в Україні нема.Та якщо пильніше придивитися, то за всіма цими нагородами - мильні бульбашки і туман. Рано чи пізно туман розсіється, а бульки тріснуть - такий закон природи.