* * ** * *
 
Біжить під зливою лошиця, 
Крізь темні хащі — напролом; 
Дощ прогинається, ятриться 
Крильми над золотим хребтом. 
 
Вона, мов блискавка червона, 
Летить крізь памороку віт. 
Вода звисає, як попона, 
І б'ється об тугий живіт. 
 
Гуркочуть брили грому в скалах, 
Мов неба колеться горіх; 
Полум'яніє гриви спалах 
Над сполохом очей і ніг. 
 
Вона стрясає дотик тучі, 
Води, що в пахи затекла; 
А як же їй знести палючі, 
Нещадні лоскоти сідла?! 
 
Як винести залізну ласку 
Вудил, що розпинають рот, 
Слухняності й вуздечки маску 
І світ у шорах, наче грот?! 
 
Як може покоритись потім 
Душа бентежна і нага 
Колючим шпорам, і чоботям, 
І блискавиці батога?! 
 
Це я питаюсь — і за спину 
Ховаю мокрі ремінці. 
А цукру білу каменину 
Несу в простягнутій руці. 
 
Ні, відступитися незмога, 
А лиш благати: «На, візьми!» 
Вона ж моя, ця тонконога 
Кониця з білими крильми!