* * ** * * 
 
Живу, як той гірський потік, 
На спокій — ні хвилини. 
Іскрюсь від кременя в бігу, 
Туманюся від глини... 
 
Спадаю дзвінко з темних скель 
У плесо, повне гулу. 
Від крові пурпурним стаю, 
А чорним — від намулу. 
 
Та відновляється в мені 
Невигасна й воскресна 
Мого кохання чистота, 
Як та блакить небесна. 
 
Прояснює в мені любов, 
Як сонце неминуще, 
Все, що в моїй душі моє 
Джерельне і цілюще.