* * ** * * 
 
Коли мені не допоможуть вірші, 
То вже не допоможуть лікарі. 
У сни свої благословенні й віщі 
Я відійду самотньо на зорі. 
 
Тоді прийди, кохана, кроком тіні, 
Та серця ти за тим собі не рви, 
Що все життя віддав я Батьківщині, 
Тобі ж — пучок могильної трави. 
 
Я знаю, мила, це несправедливо, 
Та поділить інакше я не міг, 
Бо й ця трава так само — вічне диво, 
Як дивина найкращих днів моїх.