* * ** * * 
 
Крізь чорний дим зневаги і брехні 
Вона прийшла до мене в самотину. 
Вона так ніжно принесла мені 
Своє кохання, як малу дитину. 
 
А я боявся руки простягти 
І пестощами немовля накрити, 
Питався дозволу у правоти, 
Що вміє лиш соромити й корити. 
 
Я відучився з радості ридать, 
Я жити звик у темнім домі «мушу». 
Коротке слово «ні» по рукоять 
Я застромив у безпровинну душу. 
 
Я знав; ніколи серце не проща 
Того, що розумом безжально вбито. 
Вона пішла і мертве дитинча 
Взяла ще більш ласкаво й сумовито. 
 
Я не кричав: «Кохана, повернись». 
Я не чекав ні чуда, ані дива. 
До горла правда скочила, як рись, 
Розлючена і за неправду мстива. 
 
1966