* * ** * * 
 
На цій землі жили ми споконвік, 
Лише обличчя змінювали трохи. 
 (Так змінює своє русло потік, 
Але вода клекоче крізь епохи 
Одна і та ж!) Одна і та ж душа 
Вела мене то під варязькі шатра 
(Там танець твій у люстрі палаша 
Виблискував і пригасав, як ватра), 
То під мечетей вилинялий крик 
(Там ти — в петлі, а може — і в намисті: 
Хан ластився до тебе, мов арик, 
Свої дари приносячи нечисті), 
То під готичних знаків нагаї 
(Там ти ридала, нездоланна й горда, 
Там вигоріли кісники твої 
В сивинах, як в огні знамен когорта). 
Я пізнаю тебе. Ти наче птах. 
Нічого не лишилося з полону... 
Лише в сльозі, що згасла на вустах, 
Я вчув далінь палаючу й солону.