* * ** * * 
 
Напав я на тебе раптом 
На стежці посеред степу, 
Нахлинув, як дощ краплистий, 
Як проливень буревійний, 
Липневий джиґун-музика, 
Просяяний блискавками, 
Співаючий дощ любові. 
 
Ти кинулася тікати, 
А я танцював навколо, 
Шаліючи від натхнення, 
Від певності, що нікуди 
Сховатися ти не годна; 
На ста сопілках одразу 
Я грав, щоб тебе зманити, 
Принадити звуком бурі; 
А потім я взяв цимбали, 
Поклав їх сторчма на землю, 
До неба ходив по струнах — 
Тебе чарував я звільна 
Своїм сатанинським танцем. 
Ти бігла і розглядалась 
Налякано в тому полі, 
Де схову нема від грому, 
Від зливи і від кохання. 
Ти краплі, немов долоні 
Мої безсоромні і спраглі, 
Долонями відбивала, 
Та в мене було без ліку 
Тих рук, що тебе ловили, 
В обіймах стискали ніжно, 
Наповнювали поволі 
Твоє невтоленне тіло, 
Неначе водою землю, 
Піснями з безодні світу. 
 
Як змокла ти вся до нитки, 
Повільніше стала бігти, 
Спинилася й засміялась, 
До неба вознесла руки,— 
Так, ніби просила більше 
Потоків рвучкого світла 
І музики з-під блакиті. 
 
Ми різко зійшлися в танці — 
Аж ґудзики відірвались 
Од плаття твого тонкого, 
Відскочили й засвітили 
Над полем, немов ракети, 
Які провіщають наступ. 
Ти скинула одежину, 
Важку від води і грому 
І, зрештою, непотрібну 
В танку із дощем липневим. 
Я ж був тобі за одежу 
Єдвабну і за намиста, 
Я краплями діамантів 
Освітлював темні звиви 
І персні твого волосся, 
Я плив між. грудьми твоїми 
Струмком, як ланцюг зі срібла.
 
Втім — райдуга стала в полі, 
І ти увійшла під синє 
Склепіння небес, як сонце, 
Засліплена власним сяйвом; 
А я, оп'янілий, в далеч, 
Затемнену хмаровинням, 
Відходив — не дощ, а хлопець, 
І запах твоєї плоті 
Я ніс, наче воду, в жмені.