ДМИТРО ПАВЛИЧКОСМЕРІЧКА 
 
Внизу під скелями срібляста річка, 
А над проваллям, на самім краю, 
Стоїть висока, рівна, ніби свічка, 
У гостроверхій шапочці смерічка 
І в плесі розгляда красу свою. 
 
Немов гуцулка горда і смілива — 
Вона сп'ялася на скали карниз. 
І я боюсь, коли бушує злива, 
Що ось прийде хвилина нещаслива,— 
Смерічка посковзнеться й рине вниз. 
 
Але корінням грунту кам'яного 
Незримо й цупко держиться вона. 
У спеку воду дістає із нього, 
А в бурю пригинається розлого 
До каменя, напнута, як струна. 
 
За те, що дух її не всох, не вимок, 
За ті великі сили життьові, 
Що виграють зі смертю поєдинок, 
Я б посадив її серед ялинок 
Побіля Мавзолею у Москві.