* * ** * * 
 
Та мить, яка надходить після болю, 
Тобою завданого,— ніжна мить... 
Я все стерплю, я все тобі дозволю — 
Не бійсь боляще серце надломить. 
 
Надламане, воно смачніше буде, 
Як хліб, що їсться з голоду й злоби; 
Заходь, як у світлицю, в мої груди 
І все, що заманеться, там роби. 
 
В тій хаті на підлозі, як у пущі, 
Клади вогонь, пали нужденний рай, 
Чи, мов зерня з твердої шкаралущі, 
Розбиту душу з мене видирай. 
 
Я відновлюсь, я оживу, кохана, 
Хоч сто разів од рук твоїх згорю. 
Благословенна та найглибша рана, 
Що звільна обертається в зорю!