* * ** * * 
 
У хмарах безу, що висять, як грона, 
Над позолотою старих церков 
Є затишок один — зелений схов 
Для крові, що палає, мов корона. 
 
Ти там була, знадлива й безборонна, 
І голову свою з важких заков 
Я увільнив і в серці поборов 
Безумство беркута й злобу дракона. 
 
До тебе підійшов я без крила; 
Що ж ти, знімівши в показній покорі, 
В мені шукала — змія чи орла? 
 
Чому, пізнавши в збайдужілім зорі 
Душі моєї пристрасті суворі, 
Мене безумно й люто обняла?!