* * ** * *
 
В гуцульській хаті на печі 
В куточку сушиться пшениця 
На калачі. 
На тій пшениці удовиця, 
Немов на подушчині, спить. 
Їй сниться, що її обличчя 
Покрила віспа 
 (То зернятка вдавилися в лице). 
І хоче змить 
Вона рябеньку шкіру, та не може. 
Метнулася до дзеркала — біда! 
О, скільки на щоці тих чорних ямок! 
Не варто жити! Вибігла на ґанок — 
І до колодязя... Вода 
Відбила знов огидні решетини. 
Вдова стає на кам'яні цямрини... 
Кінець... і прокидається, 
В люстерко загляда, 
Стирає із чола, як піт, зернини 
І посміхається... 
Забула, що у неї скроні сиві... 
Які не раз бувають сни щасливі!.. 
 
1965