* * ** * * 
 
За вивіркою золотою 
Я біг вершинами смерік, 
Провалювавсь у темну хвою, 
Як у вогонь, що серце пік. 
 
Я обдирався об ялиці, 
Та знову біг через груні, 
Мов краплі чорної живиці, 
Кров запікалась на мені. 
 
Я біг, і падав з високості, 
І піднімався нашвидку, 
Не відав, чи ламались кості, 
Чи хмиз тріщав у темнику. 
 
Чого вона тікала в пущу 
Від мене, ніби від хортів, 
Таж я ту білку проклятущу 
Лишень погладити хотів!