Авель та Каїн зустрілися після смерті Авеля. Вони йшли пустелею і здалеку 
  впізнали один одного, бо обидва були високі. Брати посідали на землю, розпали 
  ли багаття й поїли. Помовчали, як зморені люди на схилі дня. На небі з'явилася 
  зірка, яка тоді ще не мала назви. При світлі полум'я Каін помітив на чолі 
  Авеля рубець від каменя і впустив шматок хліба, який збирався піднести до 
  рота. Почав благати брата, аби той простив його злочин. 
  Авель відповів: 
  — Ти мене вбив чи я тебе? Я вже й забув, і ми сидимо тут поряд. Як колись. 
  — Тепер я бачу, що ти й справді простив мене, — мовив Каїн,— бо забути — і 
  значить простити. Я теж спробую забути. Авель тихо проказав: 
  — Авжеж. Доки тривають докори сумління, доти триває і провина.