СОН ПЕДРО ЕНРІКЕСА УРЕНЬЇ 
  Сон, що наснився Педро Енрікесу Уреньї одного раннього ранку 1946 року. як не 
  дивно, складали не образи, а спроквола сказані слова. Голос, який вимовив їх, 
  належав не йому, однак був схожий на його власний. Тон, хоча тема й дозволяла 
  патетику, лишався незворушним і буденним. Сон був коротким. І він знав, що 
  Спить у своїй кімнаті, а дружина спить поряд. У пітьмі до нього долинув голос: 

  “Кілька днів тому на розі вулиці Кордова ти обговорював з Борхесом рядки 
  невідомого севільського поета “О смерте, тихо прийди, як ти приходиш у саеті” 
  . Ви припускали, що те свідоме відлуння якогось латинського тексту, оскільки 
  такі запозичення відповідали тогочасним звичаям вкрай відмінним від нашої — 
  більш комерційної, ніж художньої концепції плагіату. Ви тільки не припускали, 
  не могли припустити, що ваша розмова пророча. Через кілька годин ти поспіша 
  тимеш на останній перон, що на площі Конституції, аби не спізнитися на лекцію 
  В' університеті Ла-Плати. Ти сядеш у поїзд, покладеш на полицю портфьль, 
  вмостишся на звичному місці біля вікна. Хтось мені не відомий, але чиє обличчя 
  я бачу, озветься до тебе. Ти не відповіси, бо будеш мертвий. Перед тим попроща 
  єшся, як завжди, з дружиною та доньками. І ти не пам'ятатимеш сну, бо забуття 
  необхідне, щоб усе сталося саме так”.