Поміж смертю і тим, 
Що називають безсмертям, 
Я вибираю гітару... 
Пабло Неруда 
 
І 
 
Що може поет в цьому світі — 
Напитись сонетом води, 
Погладити сонце в зеніті 
І бути, як хлопчик, радий, — 
Що може поет в цьому світі?! 
 
Я згадую дні весняні, 
Спогадую Веймарський форум, 
Як Пабло всміхався мені, 
І квітці, і зірці в ту пору, — 
І сонцем вмивалися дні. 
 
Та ось Бухенвальд — і Неруда 
Там серце своє натрудив. 
В очах клекотала огуда, 
А він повен гніву ходив 
З гітарою в парі — Неруда. 
 
Він був — наче той материк, 
Твердий, незворушний флегматик, 
І німо кричав його крик, 
І я, непіддатний до паток, 
Обожнював цей материк. 
 
Гітара ж, мов хвиля ласкава, 
Все била в його береги, 
Аж гнулася дивом лекала, 
Такий він був їй дорогий — 
Музична ласкавка легкава. 
 
Прокляті ці концтабори — 
Мембранне вона тріпотіла 
Й летіла йому догори, 
То тіло тулила до тіла — 
Любила над концтабори... 
 
Та як же, та як він ожив, 
Отой Бухенвальд, аж у Чілі? 
Скажи мені, Пабло, скажи, 
Про дні розкажи поночілі, 
Де час Бухенвальдом ожив. 
 
Як цвіль підіймається з дна 
І честь віддав Піночету — 
Новітній фашизм розпина 
Гітару і душу поету, 
Бо ж гнівом клекоче струна. 
 
Що може поет в цьому світі? 
А може він вмерти тоді, 
Як душі замкнули у кліті 
І хунта над виром подій 
Павучо зависла в зеніті. 
 
Та ні ж! Не помре він тоді, 
Хоч смерть його в губи цілує, 
Хоч губи у неї тверді — 
Межа навіть чорному злу є, 
Не може він вмерти тоді... 
 
II 
 
Обрубані руки у Хари. 
На сонці — кривавий пил. 
Змордовано душу гітари 
На гітлерівський копил. 
Гітару кладуть на мари. 
 
Коли протира Піночет 
Криваві свої окуляри, 
Що може в розпуці поет: 
Невже ж бо волати до хмари — 
Гітари, гітари, вперед?! 
 
III 
 
«Інтернаціоналом» суремить спів 
Над неподоланою труною, 
Хоч кулемет люто косить з-під брів. 
Встає правічною новизною 
«Інтернаціонала» суремний спів. 
 
Робітники із святих передмість 
Лагодять струни в лихому підпіллі — 
Хоч кулемет розлютовано їсть 
Струни оті посивілі, аж білі, — 
Альєндівську гвардію з передмість. 
 
Пабло, мій Пабло, струна до струни, 
Душа до душі — нехай руки закуті, 
Віко дощенту розбий у труни, 
Хай кулемет захлинається з люті, 
Над смертю — гітарою нам продзвени!