Сивий, аж замислений, 
крихкий на пругах 
Граніт кострубатий до пальців липне. 
Шпурляю — і він гоготить в ногах, 
Влягаючись тілом в земні заглибини. 
 
Рожевий, смугастий — в променях мліє. 
В кожнім кристалі вогні полискують — 
І падас сонце направо й наліво 
Верткою мигливою блискавкою. 
 
На іскри дробиться, вщухає, тихне. 
Полами витрем замурзані чола ми. 
Зцупимо, зрушимо — й знову задихано, 
Азартно напружимось торсами голими... 
 
Вже викотивсь місяць 
із синіми горами, 
Великий, важкий, сивувато-опаловий. 
Може і цю розвантажим платформу — 
Місячним каменем землю завалимо… 
 
Хочеться пива. Петляємо коліями. 
Стрічним дівчатам махаєм кашкетами. 
Струмінь з-під крана морозно поколює, 
Зорі од спини летять рикошетом.