ФРАНКО* * *
 
Oй ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько — колюче терня?
 
Чом твої устонька — тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
 
Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?
 
Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!
 
І чом твій усміх —для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
 
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
 
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю дуту.