ПРОМОВЛЯННЯ САМОТНІЙ ...і хоча все золото світу не варте твого мізинця і тільки для тебе жовто горять сьогодні сади губи твої холодні наче прозорі вінця яких ніхто не торкався прагнучи світла й води губи твої неспиті а все ж таємниця квітки сповита в них і забута допоки живеш сама вона проросте крізь тебе ніби крізь чашу звідки солодко й тлінно пахне цвітом і тілом пітьма несеш отак мов клейноди а може клеймо дівотцтво ось його зимне плесо між двох берегів як між пут поки з лози постанеш уже не вином а оцтом скільки ключів назавше квітку в тобі відімкнуть і так прочуваєш того хто з милості чи з наруги злетить на тебе й розтане в чадні долини безсонь ввійде в твою кров і шкіру тебе народивши вдруге і лишить губам болючий незнаний новий вогонь...