УКРАЇНА 
 
Україно, Запороже, годі вас забути, 
Ах, бо мило тамки жити, мило тамки бути, 
Де ті трави шовковії славні степи криють, 
Де ся квіти поза квіти в зимних росах миють, 
Де стада ржуть, де соколи, де вірли співають, 
З буйним вітром у заліжку козаки літають. 
 
Хто ж то може знов забути могили, кургани, 
Де козацтво українське, славні отамани 
Свою славу сном провадять, славов серце гріють, 
А ті думи богатирські так-то гарно піють, 
Що аж тут ся відзивають, що аж тут їх чути, — 
Україно, Запороже, можна вас забути? 
 
Онде грає жвавий хлопець у торбан весело; 
Онде дівча йде по воду, думку йкусь завело; 
Там сопілка приграває, ніби соловіє, 
Що там в гаю калиновім піє все та піє; 
А там бджілка злотокрила думно си співає, 
Обмучилась медівницев, ледве що вертає. 
 
Он колишесь тихий Дніпер: вечір — він дрімає, 
А по синій єго фалі човенце плаває, 
В ньо си сіло гарне дівча, красне, як малина, 
А хороший кермаченько ляг їй на коліна, 
 
Обзирає сороківці, що в коралі в'яжуть, 
А потому, а потому... Далі вже не скажу; 
А хоть рад би-м і сказати, але наші милі 
Вже пропали в синій мряці, що Дніпер укрила. 
 
Далі видко білий хутор, пасіки, ставочок, 
Знов байрак там яворовий, вишневий садочок, 
А в садочку мила хатка; тамки на порозі 
Сіло дівча русокосе — ах, які ж там нозі! — 
Та й іголков тонесеньков шиє в хустку квіти: 
«Де ти бавиш, біловусе, де, мій ясний світе?» 
 
Тихо, тихо, любе дівча, — видиш он сокола? 
А дівчина — чорні очі — глипла доокола: 
«То не сокіл, то мій милий вороним літає!» 
Та й схопилась красавичка, ліску відчиняє. 
А сокіл вже на подвір'ї, дівчину любує; 
Вна го хоче посварити — годі, бо цілує. 
 
Глянь там далі на прикмету: думаш, там соколи! 
Ні, там славні чумаченьки возя з Криму соли. 
От, дивися, вже і стали, вже й воли пустили, 
Вже і ватра запалена, вже ся розложили. 
Той готовить ситу кашу, ті вози знов мажуть, 
Хлопці шумки заспівали, старші казку кажуть. 
 
Далі, далі — онде небо багром рум'яніє; 
Слухай добре, як-то мило десь дзвіночок піє 
То в тій церкві там, за лісом, з дев'ятьма 
верхами — 
Всі покриті срібнов бляхов, злотними хрестами,— 
А священик-старець ходить по святій контині, 
Молить слави Запорожу, щастя Україні.