КИРИККИРИК
 
В одному селі жив собі Кирик-мужичок. Стала Кирикові велика біда: умерла саме в 
жнива дитина. Тепер бідний Кирик ходить, шукає, нема кому ямки копати, нема кому 
труну робити;
ніхто не хоче — ніколи. Пішов Кирик до попа.
— Прийшов до вашої милості, щоб йшли дитя хоронити.
— А є у тебе, Кирику, карбованець?
— Нема, — каже.
Не хоче піп дитину хоронити. Прийшов додому Кирик, плаче — ніхто його не слуха. 
Пішов він сам яму копати. Копає Кирик ямку, дивиться — йде дідок:
— Здоров був, Кирику! Що ти тут робиш?
— Сталась мені велика біда: умерла в жнива дитина: ніхто не хоче яму копати, то 
сам копаю.
— Підожди, Кирику, не копай, іди зі мною!
Прийшли вони на долинку.
— Викопай тут, Кирику, ямку на дитинку.
Став копати Кирик ямку на дитинку, викопав зі срібними карбованцями котельчик. 
Кирик зрадів, прийшов додому, взяв коня і поїхав у місто, купив куль муки 
пшеничної, пшона, сала. Вертається, коли у нього повен двір людей: той домовину 
робить, ті пішли яму копать (дізнались, що у Кирика гроші є). Прийшов Кирик до 
попа, вийняв на стіл грошей сорок карбованців.
— Прошу, батюшко, дитину хоронити з собором!
— Зараз, Кирику, іди додому, я зараз буду.
Не дійшов Кирик додому, як уже іде дванадцать попів з дванадцяти церков. І цей 
піп з попадею йде. Почали дитину з собором хоронить, як купецького сина. 
Поховали дитину і сіли трапезувати. Піп хоче спитати Кирика, де-то він грошей 
дістав. А попадя і каже попу:
— Не допитуйся тепер, бо будеш із хати сторч махати. Діждеш посту. Кирик ніде не 
дінеться. Стане він говіти, спитаєш його на духу, де він гроші взяв. Не 
признається — не станеш його сповідать.
Піп дожидає посту. Став Кирик говіти, став піп його допитувати, як він добув 
грошики.
— Які ти гріхи маєш?
— Батюшко, чоловік що ступив, то й согрішив.
— Ні, я чув, що у тебе є якісь грошики непевні, що ти їх підчепив...
— Ні, батюшко!
— Ну, не признаєшся, ступай проч з моїх очей.
Приступає знов Кирик, нахилився піп і питає знов.
— Так, — каже, — правда, батюшко, знайшов я казанець.
— Я це знаю, — каже батюшка, — але ті гроші непевні. Принеси їх сюди. Я одслужу 
молебен, то мені буде часточка, тобі часточка, і на церкву часточка.
— Добре, — каже, — нехай і буде так.
Одправив піп вечерню, приходить додому.
— А що? — каже попадя.
— Знаю вже, де Кирик грошей набрав.
І розповів їй усе.
— Почекай, — каже, — не йди до нього: я так зроблю, що всі гроші будуть твої.
Побігла попадя до шевця і випросила в нього шильце і дратви. Прибігає додому, 
зняла з горища волову шкуру. Взяла ту шкуру, наділа на попа: передні ноги — на 
руки, задні ноги — на попові ноги, роги на голову. Обшила попа шкурою, зробила з 
нього чорта.
— Іди тепер до Кирика та постукай у вікно, він ще не спить, й скажи: «Ага! 
Забрав мої гроші, та й ще хочеш дать попові на церкву! Оддай їх зараз, а то 
увесь цей дім рознесу і всі душі заберу», — то він тебе злякається і віддасть 
гроші.
Прийшов піп під вікно та й заторохтів рогами. Кирик подивився — а місячно, — 
думає, що диявол.
— Що тобі, нечиста сило, треба?
— Ага! — говорить піп. — Узяв мої гроші, а душі не віддав? Оддай мені гроші, а 
то я тобі цей дім рознесу і всі душі заберу.
— Почекай, — каже Кирик, — я тебе боюся. Я тобі оддам їх через двері...
Подав йому через двері котельчик. Прийшов піп додому. Попадя хотіла взять той 
котельчик, а він попові до руки приріс. Стала вона оддирати з попа волову шкуру 
— стала з попа кров бігти. Шкура приросла, і став з попа чорт...