В одного чолівка був кіт
            старий, що вже не здужав
            і мишей ловити. От хазяїн
            його взяв та й вивіз у ліс,
            думає: "Нащо він мені здався,
            тільки дурно буду годувати, --
            нехай лучче в лісі ходить".

            Покинув його й сам пїхав.

            Коли це приходить до кота
            лисичка та й питає його:
            -- Що ти таке?
            А він і каже:
            -- Я -- пан Коцький.
            Лисичка й каже:
            -- Будь ти мені за чолівка,
            а я тобі за жінку буду.

             Він і згодився. Веде його
            лисичка до своєї хати, -- так
            уже йому годить: уловить де
            курочку, то сама не їсть, а 
            йому принесе.

            От якось зайчик побачив
            лисичку та й каже їй:
            -- Лисичко-сестричко, 
            прийду я до тебе на досвітки.

            А вона йому:
            -- Є у мене тепер пан Коцький, 
            то він тебе розірве.

            Заєць розказав за пана 
            Коцького вовкові, ведмедеві
             та дикому кабанові.

            Зійшлися вони докупи, стали
            думати, як би побачити
            пана Коцького, та й кажуть:
            -- А зготуймо обід!

            І взялися міркувати, кому 
            по що йти. Вовк каже:
            -- Я піду по м'ясо, щоб 
            було що в борщ.

            Дикий кабан каже:
             -- А я піду по буряки і 
            картоплю.

            Ведмідь:
            -- А я меду принесу на
            закуску.
            Заєць:
            -- А я -- капусти.

            От роздобули всього, почали 
            обід варити. Як зварили,
            почали радитися, кому йти
            кликати на обід пана Коцького.

            Ведмідь каже:
            -- Я не підбіжу, як 
            доведеться тікати.

            Кабан:
            -- А я теж неповороткий.

            Вовк:
            -- Я старий уже і трохи
            недобачаю.

            Тільки зайчикові й 
            приходится.

            Прибіг заєць до лисиччиної
            нори, коли це лисичка вибігає,
            дивиться, що зайчик стоїть
            на двох лапках біля хати,
            та й питає його:
            -- А чого ти прийшов?

            Він і каже:
            -- Просили вовк, ведмідь,
            дикий кабан і я прошу, щоб ти
            прийшла зі своїм паном Коцьким
            на обід.

            А вона йому:
            -- Я з ним прийду, але
            ви поховайтесь, бо він вас
            розірве.

            Прибігає зайчик назад та 
            й хвалиться:
            -- Ховайтесь, казала
            лисичка, бо він як прийде, то 
            розірве нас.

            Вони й почали ховатися:
            ведмідь лізе на дерево, вовк
            сідає за кущем, кабан 
            заривається у хмиз, а зайчик лізе
            в кущ.

            Коли це веде лисичка свого
            пана Коцького. Доводить до
            столу, а він побачив, що на
            столі м'яса багато, та й каже:
            -- Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!..

            А ті думають: "От, вражого
            батька син, ще иому и мало!
            Це він і нас поїсть!"

            Виліз пан Коцький на стіл
            та й почав їсти, аж за ушима
            лящить. А як наївся, то так
            і простьгся на столі.

             А кабан лежав близько від 
            столу в хмизі, та якось комар
            і вкусив ого за хвіст, а він
            так хвостом і крутнув; кіт же 
            подумав, що то миша, та туди;
            та кабана за хвіст.

            Кабан як схопиться, та 
            навтіки!

            Пан Коцький злякався кабана,
            скочив на дерево та й 
            подерся туди, де ведмідь сидів.

            Ведмідь як побачив, що кіт 
            лізе до нього, почав вище лізти
            по дереву, та до такого
            доліз, що й дерево не здержало
            -- так він додолу впав --
            гуп! --та просто на вовка, --
            мало не розавив сердешного.

            Як схопляться вони, як 
            дременуть, то тільки видко. Заєць
            і собі за ними -- забіг не знать куди ...

            А потім посходилися та й 
            кажуть:
            -- Такий малий, а тільки -
            тільки нас усіх не поїв!