Раз на вікні, у панському будинку, 
Патлатий Цуцик спочивав;
То ляже на бочок, то догори на спинку
Або на лапки морду клав. 
Якраз проти вікна, звичайно під барканом, 
Дворовий пес Бровко лежав 
І думав: «Бач, яким він паном,
Ледачий Цуцик, став». 
— Здоров був, Цуцику! Знічев'я спочиваєш? —
Прийшовши під вікно. Бровко озвавсь.
— Се ти. Бровко?.. Чого-бо так гукаєш? — 
Промовив той.— Аж я злякавсь... 
Ну, як же ти там поживаєш?
— Нащо питать! Либонь, не знаєш
Собачого життя мого? — 
Сказав Бровко.— Далеко до твого...
Живу собі, бо треба жити;
Двір стережу і день і ніч;
Всього доводиться терпіти, 
Не так, як ти, панич;
Та ще к тому і їжа препогана,
Хлиснеш помий, коли дадуть, 
А як невлад загавкаєш на пана,
То ще й під боки натовчуть.
— Жаль! — каже Цуцик.— Що ж робити!
Буває всяк,— 
Обуха батогом не перебити;
А от мені — хоч і довіку б так... 
Живу у горницях, на килимах качаюсь, 
Жартуючи на сміх;
Частенько з панночками граюсь 
І лащуся до них;
І м'яко спать мені, і ласо можна їсти, 
І бігаю не в бур'янах, 
Сухенькі лапки, хвостик чистий, 
Не так, як твій, у реп'яхах... 
— Ет, реп'яхами дорікаєш! — 
Сказав Бровко.— А пам'ятаєш, 
Як у пекарні був щеням?
Чи так жилося там? 
Замурзаний під лавкою тинявся...— 
Веселий Цуцик засміявся 
І каже: — То колись було,
Та загуло...
Дивись тепер, а не рівняй малого! —
І він спесиво глянув на Бровка. 
— Як бачу, ти не робиш там нічого,— 
Сказав Бровко,— за що ж се честь така? 
— Дурний Бровко! Не розумієш,—
Звиняй, що так кажу,— 
Я те роблю, чого ти не зумієш:
На задніх лапках я по-вченому служу.—
«Щоб ти сказивсь!» — Бровко собі шепоче, 
А вимовити не посмів, 
Бо Цуцик дуже запанів:
Скубне й Бровка, коли захоче.
 
Бровко мовчить, і я мовчу, 
Води не сколочу... 
Вам сміх, мені гостинців в'язка. 
Чи гарна моя казка?
[1691