ЕПІЛОГ
 
Хто не жив посеред бурі, 
той ціни не знає силі, 
той не знає, як людині 
боротьба і праця милі.
 
Хто не жив посеред бурі, 
не збагне журби безсилля, 
той не знає всеї муки 
примусового безділля.
 
Як я заздрила тим людям, 
що не мали відпочинку,
поки їх нелюдська втома 
з ніг валила на часинку!
 
День і ніч - вони на варті, - 
довгий труд, коротка зміна. 
День і ніч - вони в роботі, 
аж німіли руки й спина.
 
Певне, їм тоді здавалось, 
що немає гірше муки... 
Ох, борці, якби ви знали, 
що то є безсилі руки!
 
Що то є - лежати тихо, 
мов сумний розвиток долі, 
і на ласку здатись бурі 
та чужій сназі і волі.
 
Що ж зосталося такому? 
Тільки думати-гадати... 
Ви, борці, прийміть сі думи. 
Більш не маю що вам дати.
 
15-21/1 1911. 
Чорне море коло Анатолії