І все-таки до тебе думка лине,
   Мій занапащений, нещасний краю,
   Як я тебе згадаю, 
У грудях серце з туги, з жалю гине.
 
Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
   А тяжчого від твого не видали,
   Вони б над ним ридали, 
Та сором сліз, що ллються від безсилля.
 
О, сліз таких вже вилито чимало, - 
   Країна ціла може в них втопитись;
   Доволі вже їм литись, -  
Що сльози там, де навіть крові мало!
 
1895