КОНВАЛІЯ
 
Росла в гаю конвалія 
                   Під дубом високим,
Захищалась від негоди 
                   Під віттям широким. 
 
Та недовго навтішалась 
                   Конвалія біла, —
І їй рука чоловіча 
                   Віку вкоротила. 
 
Ой понесли конвалію 
                   У високу залу,
Понесла її з собою 
                   Панночка до балу. 
 
Ой на балі веселая 
                   Музиченька грає,
Конвалії та музика 
                   Бідне серце крав. 
 
То ж панночка в веселому 
                   Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка 
                   Пов'яла, схилилась. 
 
Промовила конвалія: 
                   «Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий, 
                   Друже мій єдиний!» 
 
Та й замовкла. Байдужою 
                   Панночка рукою
Тую квіточку зів'ялу 
                   Кинула додолу. 
 
Може, й тобі, моя паяно. 
                   Колись доведеться
Згадать тую конвалію, 
                   Як щастя минеться. 
 
Недовго й ти, моя панно, 
                   Будеш утішатись
Та по балах у веселих 
                   Таночках звиватись. 
 
Може, колись оцей милий, 
                   Що так любить дуже,
Тебе, квіточку зів'ялу, 
                   Залишить байдуже!.. 
 
[Волинь, 30/Х 1884]