НАПИС В РУЇНІ
 
"Я, цар царів, я, сонця син могутній, 
Собі оцю гробницю збудував,
   Щоб славили народи незчисленні, 
Щоб тямили на всі віки потомні 
Імення"... Далі круг і збитий напис. 
І вже ніхто з нащадків наймудріших 
Царського ймення прочитать не може. 
Хто збив той напис - чи сперечник-владар, 
Чи просто час потужною рукою, -  
То невідомо. Дивним візерунком 
Багато слів написано край нього 
Про славу безіменного владаря, 
Змальовано царя славетні вчинки:
Он цар сидить високо на престолі, 
Народи подолані йдуть з дарами 
Коштовними й додолу клонять чола, 
А він сидить, немов камінний ідол, 
Під опахалами з барвистих пер. 
Лице його подібне до Тутмеса, 
І до Рамзеса, і до всіх тиранів. 
Он далі він, схопивши за волосся 
Одразу цілий гурт якихсь повстанців, 
Кривим мечем над ними замахнув. 
Лице його подібне до Тарака, 
До Менефта, як і до всіх тиранів. 
З лицем тим самим він левів полює, 
Левіафанів ловить, б'є пташок, 
І їде полем через людські трупи, 
І бенкетує по своїх гаремах, 
І на війну жене своїх підданих, 
І посилає на роботу люд - 
На ту страшну єгипетську роботу, 
Що має вславити царське імення.
 
Іде той люд, мов хвилі в океані, 
Без ліку, без числа на бойовисько 
І стелиться під ноги коням царським, 
А хто живим зостався з того люду,
Той гине на єгипетській роботі;
З його могили хоче цар зробити 
Для себе пам'ятник - хай гине раб! 
І раб копає землю, теше камінь, 
Приносить мул з ріки і робить цеглу, 
Виводить мури, статуї великі, 
Запрігшись, возить самотужки, й ставить, 
І щось будує вічне і величне, 
Щось незрівнянне і потужно гарне, 
Мальоване, мережане, різьблене;
І кожна статуя, колона, малювання, 
Мережечка, різьба і навіть цегла 
Незримими устами промовляє:
"Мене створив єгипетський народ!"
 
Умер давно той цар з лицем тирана, 
Зоставсь по ньому - круг і збитий напис. 
Співці! не марте, вчені! не шукайте, 
Хто був той цар і як йому наймення:
З його могили утворила доля 
Народу пам'ятник, -  хай гине цар!
 
28/VIII 1904