* * ** * *
Скрізь плач, і стогін, і ридання, 
Несмілі поклики, слабі, 
На долю марні нарікання 
І чола, схилені в журбі.
 
Над давнім лихом України 
Жалкуєм-тужим в кожний час, 
З плачем ждемо тії години, 
Коли спадуть кайдани з нас.
 
Ті сльози розтроюдять рани, 
Загоїтись їм не дадуть. 
Заржавіють від сліз кайдани, 
Самі ж ніколи не спадуть!
 
Нащо даремнії скорботи? 
Назад нема нам вороття! 
Берімось краще до роботи, 
Змагаймось за нове життя!
 
[1890]