Часто чути побоювання; хоч би перебудова не при-пиниласяі І звучить у ньому глибока віра у всемогутність волі однієї чи кількох владоможних осіб. Думаю, нічого боятися.
Коли б без перебудови можна було вивести економіку з глибокої кризи і надати їй високих темпів розвитку, тоді можна було б і перебудову зупинити, а позаяк без перебудови, ї зокрема без ліквідації командно-адміністративних методів керівництва та розв'язання ініціативи самих трудівників, економіку не оживити, то й не зупинити перебудову.
В економічній кризі запорука продовження демократизації.
Навіть коли припустити, що якась група зверху вчинила б державний заколот, пересадила до в'язниці тисячі сучасних реформаторів і критиків і спробувала б повернути керівництво державою на чийсь авторитарний лад, то це однаково нічого б не змінило, бо перед заколотниками назавтра постане питання те ж саме;
як пожвавити економіку? І що вони можуть придумати, коли, по-перше, для вияву пропозицій і тепер є можливості, а по-друге, млявість економіки зумовлюється не тільки теперішніми методами організації праці, але передусім загальним небажанням працювати, чого жодним авторитарним методом не подолати. Активізувати трудівника можна тільки одним способом — зробити його власником вироблюваної ним продукції, а продукцію зробити товаром, тобто дати право виробникові самому й продавати свій продукт на вільному ринку.
А через те що до цього прямує (щоправда, вельми несміливо) й сучасне керівництво, то немає сенсу в перевороті. Навпаки, він міг би загальмувати прогресивні зміни і на зорі третього тисячоліття звести Совітський Союз на рівень країн типу Заїру, Бірми, Бангладеш та ін. подібних слабкорозвинених країн третього світу.
Занадто вже всім стало ясно, що йти колишнім шляхом не можна. Отже, перебудова продовжуватиметься. Інша справа, чи вдасться урядові поступовий перехід від командно-адміністративних методів до економічних методів управління економікою? І як довго може тривати перехід? Довге затягування може дати старій бюрократії можливість вживатися в нові порядки, одночасно зменшуючи їх новизну,— і це розтягуватиме сучасний сумний стан. Вельми швидкі зміни, ламання старого економічного механізму, очевидячки, неможливі через неготовність самого уряду, який хоч і за перебудову та демократизацію, але все-таки таку, за якої зберігатиметься монополія КПРС на владу.
Я не думаю, що кризові ситуації мали б негативне значення. Навпаки, вони можуть підштовхнути уряд до рішучих змін.
Мусимо подивитися навколо розплющеними очима:
суспільство не Едемський сад і люди не ангели. Є такі, що хочуть працювати і своєю працею забезпечити собі заможне життя, і люди, що хочуть добре жити без праці. Чесність влади полягає в тому, щоб ухвалити такий закон, який би трудівникові надав можливість розпоряджатися плодами своєї праці, стримувати зиск і збагачуватися, ледачого не підтримував би і надав йому право лежати на сонечку голодним. Соціалістичне суспільство — це велика богодільня: воно не дає сконати абсолютному ледареві, зате по руках і ногах зв'язує роботящу й винахідливу людину. Треба кінчати з таким суспільством. Богодільні в суспільстві потрібні для калік та хворих, а щодо працездатних людей вищою справедливістю було б працьовитому дати право збагачуватися, а ледачому голодувати.
За умов свободи економічної діяльності суспільство швидко почало б підвищувати продуктивність праці та збільшувати обсяг національного багатства ощадливістю. Якщо для переходу від права на працю до свободи економічної діяльності виявляться потрібними страйки, то нам не слід їх стримувати. Зрештою, життя — це боротьба, і якщо ми не хочемо повернення мертвотної стагнації, то слід звикати до суспільної боротьби звичайними для вільних громадян демократичними свободами.
Передовому загонові боротьби за демократизацію та українізацію нічого боятися кризових ситуацій. Ми не бюрократи з адміністративно-командної системи, що через кризи можемо втратити привілейовані місця.
З одного боку, слід добре розуміти, що крутий перехід від одних способів господарювання до інших неможливий за один місяць, ба навіть за один рік, і по-друге, в перехідний період життєвий рівень неминуче буде нижчий за попередній. Навіть у такій простій ситуації, як заміна на тій же виробничій площі старого верстата новим, буває період, коли старий уже не працює, а новий ще не працює, а що казати про реорганізацію тисяч заводів із силою-силенною виробничих взаємин, які із централізованого розкладу треба було б перевести на договірну основу. Обтяти зразу централізований розклад постачання і збуту й оголосити заводам, щоб самі шукали постачальників і покупців,-— це однаково, що зупинити їхню працю загалом. Розтягування ж надовго обтинання ниток централізованого розкладу постачання і збуту та переведення його на договірну основу означало б затягування економічно? кризи. Отже, оптимальний варіант у тому, щоб обрізувати централізовані канали розподілу та поширювати договірні взаємини поміж підприємствами України якнайшвидше, але не їх моментальний обрив.
Шлях до здійснення економічного суверенітету українського народу лежить у поступовій заміні постачальників і покупців матеріальних ресурсів, призначуваних Україні в централізованому порядку Москвою, на здійснення таких владою УРСР з пріоритетною орієнтацією на самозабезпечення в межах своїх власних національних природних ресурсів та виробничих можливостей.
Голова Держплану УРСР пан Фокін каже: “.„значно розширюються функції економічних відомств республіки. Досить сказати, що тільки Держплану УРСР та Мінфіну УРСР передається близько 50 важливих функціональних завдань, що раніше були в компетенції союзних органів” (газета “Радянська Україна”, 280.2.12. 1988).
А скільки всього тих функціональних завдань?! Скільки років потрібно буде для передачі усіх їх з Москви до Києва?.. “Скорочується на 20% апарат розташованих на території республіки органів управління союзного підпорядкування” (там же). 
Економічний суверенітет народу означає, що він є повний господар усього багатства на своїй території.
Державний суверенітет СРСР має похідне значення:
він походить від волі республік передати частину свого первинного суверенітету союзові республік. Позаяк минула 70-річна практика централізованого керування довела СРСР до кризи, то вихід з неї полягає в децентралізації і поверненні Україні всіх функцій керування економікою на національній території. І перехід до республіканського госпрозрахунку не можна розтягувати на ціле десятиріччя. Нам набридло стояти в чергах за звичайними харчами та буденними побутовими речами.
Таким чином, перебудова з її економічною децентралізацією, як однією з двох найголовніших передумов виходу з економічної кризи, продовжуватиметься. Демократизація, як єдино можливий спосіб подолати виробничу пасивність трудящих, продовжуватиметься, а позаяк два попередні процеси неможливі без демократизації загалом, то й вона продовжуватиметься.
Українському національно-демократичному рухові нема чого боятися своїм якимось гострим словом налякати когось там у Москві і тим зупинити перебудову. Якщо перебудова й почалася з доброї волі однієї людини, то за три роки вона стала об'єктивною реальністю, що набула власної інерції, яка неминуче котитиме її до свого логічного кінця.